РОЗДІЛ 11 ІННА "Поруч зі мною?"

— Тато знову не прийшов, — схлипує мала, втикаючись носом у подушку.

Година пізня, ніч давно опустилась на гори, крихітці час спати. А Драгош не виконав обіцянки, не погрався з дитиною. Поспілкувавшись з Нікою кілька годин, я зрозуміла, що дівчинка самотня. Іонеску постійно зайнятий, а Теона виховує її у строгості. Мабуть, злякавшись повторення історії з Алексом, жінка контролює кожнісінький вчинок дитини.

Мені стає шкода Ніки. Маленька і вже одинока.

— Повір, сонечко, у нього вагомі причини затримуватись. Він дуже тебе любить. Якби міг зараз бути поруч, сто відсотків приїхав.

— Посидиш зі мною, поки я не засну.

— Звичайно, — цілю крихітний лобик.

Дівчинка бере мою долоню у свою, пригортається. Повільно її оченята закриваються, даруючи спокійний сон. Мої думки повертаються додому, де залишились дві сестрички і братик. Я дуже сумую за ними і розумію, як боляче Ніці залишатись без підтримки рідних, без родинного спілкування.

У двері тихо стукають. У проймі показується Драгош.

— Спить? — шепоче одними губами. Киваю головою. Навшпиньках він заходить у кімнату, поправляє край ковдри.

— Ніка образилась, але я спробувала пояснити, що ви зайняті на роботі.

— Дякую, — несподівано говорить Драгош. Чути від нього подяку, як отримати благословення. Не думала, що має в лексиконі таке слово. — Ходімо прогуляємось садом.

— Мені можна виходити надвір?

— Обставини кардинально змінились. Вранці збереш речі та поїдеш додому, забудеш кошмар, у який потрапила через мого брата.

Застигаю. Як сказати, що повертатись додому не варто? Як зізнатись про переслідувача.

— Я хочу залишитись… нянею Ніки.

Драгош розвертається до мене всім масивним корпусом. Його обличчя близько, теплі видихи торкаються моєї шкіри. В очах навпроти відбивається увесь спектр емоцій: від здивування до… надії. Він проникливо роздивляється мене, немов дає останній шанс відмовитись від власних слів.
Ковтаю клубок. Підлога під ногами пливе. Я немов падаю у прірву, з якої вороття більше не буде.

— Я хочу залишитись нянею Ніки, — повторюю швидше для себе, ніж для чоловіка. Западає незручна мовчанка, у якій моє серце пропускає удар за ударом.

— Залишишся поруч зі мною? — зводить брови на переніссі.

— Ні, з Нікою. Ви постійно на роботі, а дівчинці потрібна любов.

— Рідна мати не зуміла подарувати їй своє тепло, то ти, чужа людина, берешся за відповідальну справу — замінити дитині найріднішу людину?

— Неправильно трактуєте, — соваюсь на ліжку. — Няня — це не мама.

Драгош іронічно сміється. Чомусь моя відповідь йому не подобається.

— Ходімо в кабінет, обговоримо умови договору, — кидає недбало і простягає руку, щоб допомогти підвестись з ліжка.

Я дивлюсь на чоловічу руку, немов навпроти розпечена сковорідка. В останню мить вкладаю у неї свою. Дивне тепло проймає від шкіри до кісток, тече венами, наповнює спокоєм душу. Він тримає мою руку у своїй, немов саме так має бути, немов це єдине правильне рішення. Драгош проводить великим пальцем по тильній стороні долоні. Зумисне повільно. До мурашок по тілі.

Потім, не відпускаючи, відводить далі коридором у кабінет. Простора кімната, розкішно оздоблена червоним деревом та важкими зеленими відтінками в інтер’єрі, відповідає характеру власнику будинку.

У кожному міліметрі прослідковується розкіш та жага до ідеального. Навпроти порогу розташований масивний стіл, за ним — глибоке шкіряне крісло, підібране в одному стилі з елегантним шкіряним диваном під стіною. Особливу увагу привертають численні стелажі з книгами. Їх дуже багато. У повітрі аж витає легкий аромат, притаманний бібліотекам.

— Сідай, — підводить до дивану. Проте я не поспішаю опускатись на м’яке сидіння. Не втримавшись від спокуси оглянути розкішну колекцію книг, переходжу від полички до полички, деяких екземплярів торкаюсь подушечками пальців. Кожний мій рух відбувається під прицілом очей Іонеску.

— Неймовірно, — шепочу, проте Драгош чує.

— У вільний час можеш приходити і читати. Я попереджу охорону, що дозволяю тобі вільно пересуватись будинком.

— Дякую, — щиро йому усміхаюсь. — Я дуже люблю книги. На жаль, за постійними підробітками на читання не знаходилось навіть хвилинки.

— Ніка залюбки посидить і помалює за моїм столом. А ти надолужиш втрачене.

— Дозвольте взяти книгу на ніч.

— Без проблем. Інно, ти не проти, якщо перейдемо на «ти». Так буде легше для всіх.

Несподівана пропозиція стає другим кроком до зближення. Я ледь не кидаю книгу від здивування. Дає офіційну роботу, пропонує перейти на «ти». Отже, обставини, пов’язані з витівкою Алекса, кардинально змінились.

— Припускаю небезпека в моєму обличчі минула? — обережно ставлю питання. Драгош сміється, шукає у столі папери.

— Ти мені імпонуєш, Інно. Люблю кмітливих, розумних дівчат. Увечері я зустрічався з важливою людиною і багато проблем вирішилось.