Без сценарію не імпровізувати

Влад заклав руки у кишені замизганого скафандра і хмикнув, коли побачив провалля під ногами. Це була вже друга діра на шляху з технічного відсіку до кабіни керування. Ще мить тому палуба його космічного вантажника класу джет-скі була ціла. Не зовсім «як нова», трохи затерта та рипуча, але була. Він бочком обійшов її та похитав головою. Аномалії все частіше виникали у довільних місцях корпусу Космічної щуки. Ці небачені раніше незрозумілості вони охрестили дивосіями. Хвала вітрам зірок, Космічна щука поки трималася купи.

Діра лише на мить відірвала Влада від думок про габелу, у яку втрапив. Віднедавна він мріяв покінчити з джерелом цих життєвих ускладнень. Дорогою накручував себе, як тільки міг: знов і знов проговорював у голові гнівну промову до капітана Кіма. Перш ніж відкрити пошарпані двері кабіни, він зупинився і тихо пробубонів найважливіше. Натис кнопку, але нічого не трапилось. Ще раз — нічого. Стис кулак та вгатив замок.

Двері з ледь чутним скрипом смикнулись та натужно прошурхотіли в сторону.

— Ну шо там? — зиркнув Кім через плече зі свого капітанського крісла.

— Квазар мав той навігаційний блок, — бубонів Влад, потираючи забиту долоню. — Або дивосія його прибила. Я не гребу, що з ним.

Він пройшов до свого крісла пілота, сів та зашарудів ременями. Прості механічні дії надавали впевненості та заспокоювали. Саме те, чого він потребував перед неприємною розмовою з другом.

— Ладе, і шо, навіть ти не здатен його полагодити?

— Я тобі що, технік-чарівник? — заскімлив Влад. — Я ж пілот. Транспортну студію закінчив, а не інженерну! І скільки можна просити! Я ВЛАД. Владислав! Не називай мене Ладом, будь ласка, дуже прошу.

Кім стер посміх з обличчя.

— Слухай, якщо це дивосія, то я тут ні до чого, тож не миготи так: індикатори перегорять.

 — Перегорять наші сраки, якщо ми не поквапимось вшитися з цієї дикої системи. Цей блакитний гігант аж занадто прагне перетворити нас на шкварки.

Пілот скривився, бо сказав не те, що планував. Кім був єдиним винуватцем їхнього клопоту. Він прийняв на борт товар, під транспортування якого у них не було умов. Кріплення злетіло, ящик впав і тріснув. Тоді-то і почалися ті кляті аномалії. Вони перетворили вантажний відсік на веселкове видиво, через що довелось перетягнути ящик у технічний. Влад цикнув та копнув стійку пульта керування.

— Йой, та не кипи. Я маю сценарії на всі випадки життя!

— Краще б ти їх не мав, — ледь чутно буркнув Влад та насмілився таки вколоти: — Як той, що привів нас сюди? Якого ти взагалі підписався на цю халтуру?

— Грошики, Ладе, грошики! Забув вже, що за цей куш ми купимо нашу рибоньку? Зароблятимемо у свою кишеню, а не для довбнів з КрайТранс. Ти нарешті зможеш погасити позику за студію, ну!

Влад не забув. Ні про гроші, ні про позику, що зашморгом стискала його мрії. Однак, він не забув дечого ще: Кім знову вирішив усе сам, відмахнувшись від Владових аргументів. Поставив перед фактом, коли товар вже були вантажили на Щуку. Він завжди був таким, ще з часів їхнього спільного студентства: самовпевнений, пробивний і добіса удачливий.

Влад глибоко вдихнув та розпочав свою продуману тираду:

— Кіме, я більше не ...

— Добре-добре визнаю. Поганою ідеєю було перетягувати товар з вантажного до технічного відсіку. За загублений навігатор попрошу додаткову премію.

— За побитий товар?

— Пффф, та легко!

Кім розсміявся наче жодного конфлікту й не було. І так завжди, варто було капітанові перепросити, Влад одразу ж м’якшав. Кім вистрибнув з капітанського крісла та майнув до поржавілої шафи у кутку кабіни. Дверцята верескнули, запрошуючи хазяїна шукати потрібне швидше.

— То ж ящик тріснув, а товар цілий. Та й ми вже натягнули павука, ну.

Влад повернувся та оцінив спину друга морозним поглядом.

— Ти називаєш оті канатики, шматки стрічки та подрані простирадла «павуком»? Серйозно, Кіме?

— Та годі, тримається ж.

Кім перестав гриміти мотлохом та витяг з шафи сірий пластиковий бокс.

— Тримається, бо ми на дрейфі. Що станеться, коли я увімкну прискорення? А у режимі міжзіркової?

— Та все норм. Не треба нам ніякої міжзіркової. Ось дивись.

Кім наблизився до Влада та тицьнув йому затертий бокс під ніс. 

— Так ми потрапимо до замовника.

Влад долонею повільно відвів бокс від обличчя та втомлено заплющив очі.

— Не спитаєш що там?

— Якщо не спитаю, не розкажеш? 

Влад не хотів знати, що там. Передчуття не віщувало нічого доброго.

— Ахахах. Звісно, що розкажу, — Кім притис бокс до себе та спробував відкрити кришку. — Навіть покажу!

— Та по-цимбалах, — пілот накрив очі долонями. — Якщо там тільки не ен-дрон, який відремонтує навігаційний блок.

— Ладе, аби ми мали грошики на спецдрона ремонтника, не халтурили б.

— Якби ти не був скнарою, — прошепотів Влад, — взяли б у команду живого ремонтника і мені не довелось би батрачити за всіх.

Кім стояв біля шафки, силився відкрити кришку пальцями і Влад подумав, що друг не почув. Але ні.

— Так ти ж геній, ну! У тебе все ви-хо-о-о-о, — кришка з гучним «помк» нарешті відкрилась, — …дить! Ти до всього ладен. Ти один коштуєш десятьох. Обожнюю тебе за це.

Останнє Кім пробурмотів вже у нутрощі боксу.

— Ага, і швець, і жнець, і ефір-чарів мудрець, — зітхнув Влад, відстібнувся та підвівся і собі побачити.

У старому боксі з емблемою КрайТрансу лежав чорний металевий паралелограм з грубо звареними швами. Кім поставив все на підлогу та обережно витяг гладенький апарат без маркувань, з примітивним екраном та затертою спрощеною клавіатурою керування.

— Це портал.

— Це?

Самовдоволений Кім посміхнувся, коли побачив як брови Влада стрибнули на лоба.

— Слухай, портал це ж технологія мойє, яка потребує їхніх чарівників ефіру.

— Тепер вже не тільки їхня!