Розділ 20. Легенда Меконгу

Двигун замовк. Тиша накрила човен, що застиг у мутній воді, немов застряг у зернистому кадрі старого кіно.

Річковий Змій повільно підняв хвіст підвісного мотора з води, вода стекла з лопатей сріблястими краплями. Не кажучи ні слова, він узяв довгу бамбукову жердину і, напружуючи жили на сухих руках, відштовхнувся від дна. Човен почав повільно, майже неохоче, повертати до правого берега. Корпус важко скрипунув і ледь помітно накренився.

Під брезентом, у задушливій темряві, Рей прошепотів, ледь ворушачи губами:

— Думаєш, ми на місці?

Том не встиг відповісти. Зверху, крізь щілину, пролунали голоси — спочатку кхмерською, напружено і швидко. Чантра і Змій про щось сперечалися. Потім Кімі тихо, майже не дихаючи, опустилася ближче до вантажу.

— Буде зупинка, — прошепотіла вона. — អូរស្វាយ (У-Свай). Треба тихо. Дуже тихо.

— Нам залишатися під брезентом? — так само тихо перепитав Том.

— Так.

— Гаразд. А чому зупинка?

Кімі помовчала секунду.

— Змій віддавати частина вантажу. Можлива перевірка. FARK — королівські солдати. У них тут пост. Далі — кордон.

Рей поступово, міліметр за міліметром, намацав рукоять ножа, який тримав під собою.

Човен повільно, майже граціозно, підійшов до дерев'яного причалу. Річковий Змій одним точним рухом жердини розвернув важку посудину боком і м'яко пристав до палі. Ні ривка, ні удару — лише ледь чутний скрип дерева об дерево. Наче річка сама поклала човен у потрібне місце.

Том і Рей лежали нерухомо.

Рей затримав дихання, прислухаючись до голосів з берега, які ставали дедалі гучнішими.

«Вони близько.» — прочитав Том у напруженому погляді Рея. Він притулив вказівний палець до губ, закликаючи Рея до тиші.

З берега бігли молоді хлопці — босі, засмаглі, з мотузками в руках. Змій коротко гримнув, вказуючи, що саме вивантажувати. Чантра і Кімі відразу взялися допомагати. Чантра викидав на пристань мішки з рисом і сіллю, а Кімі подавала юнакам плетені кошики з овочами.

Тим часом Змій, невдоволений, сперечався з місцевим торговцем: той оглянув овочі в кошику, скривився й почав вимагати меншу плату.

Неподалік, на дерев'яному помості під бамбуковим навісом, стояли троє у вицвілій зеленій формі FARK[1]. Один з них — молодий, з автоматом Калашникова на грудях — помітив жваву суперечку Змія з місцевим торговцем і повільно рушив до човна.

Солдат підійшов майже впритул. Його тінь впала на брезент.

— តើអ្នកកំពុងយកអ្វីទៅដែរ ចាស់? (Що везеш, старий?)

Змій низько вклонився, притискаючи руки до грудей.

— សូមអបអរសាទរដល់អ្នកការពារដីសេរី (Вітаю захисників вільної землі,) — промовив він упевнено, майже урочисто. — ខ្ញុំកំពុងយកត្រីស្ងួត អំបិល អង្ករបន្តិច និងបន្លែពីតំបន់ទាប ដើម្បីផ្លាស់ប្តូរនៅភាគខាងជើង។ (Везу сушену рибу, сіль, трохи рису й овочі з низин для обміну на півночі.)

Солдат ткнув дулом автомата в один з кошиків прямо над Томом. Метал ледь чутно шурхнув об плетиво.

Том заплющив очі. Серце гупало так, що, здавалося, солдат має почути його крізь дошки.

— ត្រីមែនទេ? (Риба, кажеш?) — він штовхнув кошик сильніше.

Солдат стояв так близько, що Тому на мить здалося, ніби він відчував запах його поту і дешевого тютюну.

— បាទ មេបញ្ជាការ។ (Так, командире,) — спокійно відповів Змій. — ត្រីប្រៃបន្តិច ប៉ុន្តែជាមួយអង្ករ វាសមរម្យណាស់។ (Риба трохи пересолена, але до рису — саме те.)

Він повільно поліз у кишеню, дістав пачку пом'ятого тютюну і скручені в тугий циліндр купюри. Простягнув уперед.

— ខ្ញុំដឹងថា អ្នកនៅទីនេះពិបាកណាស់។ (Знаю, як вам тут важко,) — м'яко сказав він. — កំដៅ កូនមូស… យកទៅ។ ថ្នាំជក់ពីជម្រាលភាគខាងត្បូង។ ភាគខាងជើងមិនអាចទិញបានទេ។ (Спека, комарі… Візьміть. Тютюн з південних схилів. Такого на півночі не купити.)

Солдат мовчки дивився на гроші. Пауза затягнулась.

Потім перевів підозрілий погляд на Кімі і Чантру.

— នេះជាស្រីស្អាតអ្វីដែរ? ហេតុអ្វីបានជានាងស្ងៀម? (А це що за красуня? Чого мовчить?)

Кімі, відчувши на собі його масний погляд, здригнулася. Вона різко відвернулася, ховаючи обличчя, і міцно притиснулася до плеча Чантри, інстинктивно шукаючи захисту. Чантра ж навпаки — випрямився, заступаючи собою дівчину, і спокійним, але дещо втомленим голосом промовив:

— នេះជាកូនស្រីរបស់ខ្ញុំ លោកទាហាន។ គាត់នៅតែជាក្មេង។ យើងកំពុងទៅរកបងស្រីរបស់ខ្ញុំ នៅដូនសាដាម។ (Це моя донька, пане солдате. Зовсім дитина. Їдемо до моєї сестри в Донсадам.)

— ទៅដូនសាដាមឬ? (В Донсадам?) — солдат примружився, зробивши крок до борту. — ទៅឆ្ងាយពេកហើយ។ បង្ហាញមុខមក ក្មេងស្រី… (Далекувато зібралися. Покажи-но обличчя, дівчино...)

Саме в цей момент втрутився Змій, перекривши шлях солдату своєю постаттю:
— វាមានធម្មជាតិបែបនេះ មេបញ្ជាការ។ ពេលមានសម្លេងស្លឹកឮក្នុងព្រៃឬជ្រៃ វានឹងរញ្ជួយ។ យកថ្នាំជក់ល្អជាង… (Вона від природи така, командире. Від кожного шелесту в очереті тремтить. Візьміть краще тютюну...)

Під брезентом, у задушливій темряві, Рей поволі стиснув рукоять ножа. Том відчув цей рух і миттєво, спітнілою долонею, притиснув лезо до підлоги.

Рей напряг руку, і Том вловив німе питання друга: «Якщо почне розгрібати вантаж — це наш єдиний шанс».

Він ледь помітно хитнув головою: «Ні. Не треба».

Солдат пнув чоботом по борту, придивляючись до лінії осадки.

— ហេតុអ្វីបានជាទូកវានៅជ្រៅក្នុងទឹកបែបនេះ? (Чому він так глибоко сидить у воді?) — голос став різкішим і підозрілішим.

Повітря ніби згустилося. Том перестав дихати. Рей стиснув пальці на ножі сильніше.

Річковий Змій неквапно повернув голову у бік солдата. Його обличчя залишалося спокійним, але очі змінилися — стали порожніми і далекими, як вода в глибині, куди не доходить світло. А потім тихо, хрипко засміявся.

Від цього сміху солдату стало неяково — звук був неприємний, наче тертя каменю об камінь. Він відступив від човна, дивлячись на старого.

— អំបិលច្រើនពេកហើយ មេបញ្ជាការ។ វាដូចថាមានថ្ម ទាញទូកចុះក្រោម (Забагато солі, командире. Вона як каміння, тягне човен донизу,) — Змій кивнув на мішки. — ចង់សាកល្បងលើកមើលទេ? ប៉ុន្តែការងារនេះមិនមែនសម្រាប់វីរបុរសទេ។ (Хочеш спробувати підняти? Хоча ця робота не для героїв.)