Розділ 4. Симфонія виживання

Джип мчав розбитою дорогою, здіймаючи хмари пилу, що осідали на листі джунглів, мов попіл із давно згаслого фронту. Гілки хльостали по бортах, наче намагалися вхопити машину, а за спиною залишався слід — шрам на тілі зеленої безмовності, що дихала вологим жаром. Том стискав кермо так, що кісточки пальців побіліли, його погляд вперто втупився в дорогу, але думки гуділи, мов джунглі довкола, кружляючи навколо Кімі — її погляду, що пронизував наскрізь, її мовчання, що важило більше за слова, її втечі, що залишила в ньому порожнечу, яку він не міг пояснити.

Поруч Рей розвалився на сидінні, закинувши ноги на приладову панель, і наспівував "Satisfaction", барабанячи пальцями по дверцятах у ритм із гуркотом двигуна, що відлунював, мов серцебиття самої війни. На його обличчі грала усмішка — наполовину бравада, наполовину маска, що ховала тінь тривоги, яку він ніколи не визнав би вголос.

Коли джип увірвався в ворота Foxtrot-3, сонце стояло в зеніті, обпалюючи землю, наче розпечене скло, а повітря було густим, як гаряча олія, просякнуте вологою і запахом пороху. База гуділа, мов живий механізм: солдати снували, наче мурахи, під пильними поглядами сержантів, що вигукували накази, наче барабанний дріб. Хтось тягнув ящики з боєприпасами, хтось — каністри з водою, їхні рухи були різкими, як удари молота. Під тентом кілька хлопців знімали чоботи, проклинаючи спеку й москітів, що гуділи, мов невидимі вороги, а здалеку долинав глухий гуркіт навчального полігону, де новобранці "годували" кулемети металом.

На імпровізованому майданчику кілька солдатів грали в карти на старому ящику з-під гранат, їхні голоси перепліталися з жартами й сарказмом: "Гей, Гарріс, — якщо програєш, віддаєш мені свій ніж!" — "Тільки якщо ти віддаси мені свою дівчину, Біллі!" Сміх спалахував, мов сірник у темряві, але швидко гаснув під вагою спеки й втоми. У цей час кухарі гримкотіли казанами, готуючи обід — запах тушкованого м’яса, рису й консервованої квасолі змішувався з порохом, а черга до їдальні вишикувалася, мов шеренга перед боєм: обід був єдиною перервою, коли солдати могли забути про війну, хоча б на мить.

Том загальмував біля штабного намету, і джип зупинився з різким скрипом, здійнявши ще одну хмару пилу. Рей зістрибнув із джипа й потягнувся, розтріскуючи хребет, мов затягнуту гітару, його рухи були різкими, але грайливими, наче він намагався розрядити напругу, що гуділа в повітрі.

— Ось ми і вдома, люба! — проголосив він, звертаючись до бази, і театрально зітхнув, кинувши погляд на Тома. — Ну що, герой дня, готовий до прочуханки? — Він підморгнув, але в його голосі чулася тінь занепокоєння. — Відчуваю, твоя романтика вилізе нам боком!

Том лише похитав головою, вибираючись із джипа, його сорочка була просочена потом, а пил осів на обличчі, залишаючи брудні смуги.

Вудс стояв біля входу до командного намету, мов вартовий перед вогнем — нерухомий, зтиснутий до межі. Його постава, ніби вирубана з граніту, не допускала сумнівів: хтось отримає прочухана. Очі — дві сталеві кулі — блищали холодним роздратуванням, а зморшки на обличчі здавалися інструкціями до виживання, викарбуваними самою війною. Форма — ідеально рівна, шия — злегка червона від спеки, але сам Вудс залишався льодовиком у джунглях, непохитним і загрозливим.

— Де ви, біса, були?! — гримнув він, наче граната рвонула між ними, його голос — грубий, як пісок у горлі, різав повітря, заглушаючи тріск рації, що долинав із намету. — Я сказав — до обіду! А зараз уже друга! Ви що — екскурсію собі влаштували?!

Рей підняв руки, ніби здаючись, але його усмішка була широчезною, наче він щойно виграв у покер.

— Сержанте, чесно — ми просто освіжилися трохи… культурним обміном із місцевими красунями! — Він кивнув на каністри в кузові, посміхаючись так, наче щойно повернувся з побачення. — А ще Томмі тут трохи закохався. Ну, знаєте, джунглі, водоспад, духи — все як у романі!

Том різко повернувся до нього, його погляд був гострим, наче багнет, а щоки спалахнули від сорому і роздратування.

— Замовкни, Рей, — процідив він, відчуваючи, як напруга в грудях стискається ще сильніше, а вигуки солдатів неподалік — "Гей, швидше з тими ящиками!" — лише додавали хаосу.

Вудс зробив крок уперед, його черевик із гуркотом став на землю — наче печатка на вироку, що не підлягає оскарженню.

— Закохався, кажеш? — його голос знизився до небезпечного шепоту, але в кожному слові відчувалася загроза, що пробирала до кісток. — Це база Foxtrot-3, рядовий Дженкінс, а не богом забута лавка з морозивом у Сайгоні. Ви запізнилися, а це означає, що весь взвод чекав на воду через вашу дурість! І що це за "культурний обмін"? Ви що, в пхум заїхали? Рисом там пригощалися, поки ми тут пітніємо?

— Та ні, сержанте, — Рей намагався зберегти серйозність, але його очі блищали від ледь стримуваної усмішки. — Ми просто… ну, знаєте, я показав місцевим дівчатам, що таке американський шарм. Вони в захваті, до речі!

Вудс насупився ще сильніше, його обличчя стало червоним, наче захід сонця перед бурею.

— Американський шарм? — прогримів він, підступаючи до Рея так близько, що той мимоволі відступив, а його усмішка ледь здригнулася. — Ти в мене відчуєш шарм дисципліни, рядовий! Ти будеш чистити сортири до кінця тижня, щоб згадати, що таке порядок! А ти, Томе, — він перевів погляд на Тома, його очі звузилися, мов приціл кулемета, — будеш бігати крос із повним вирядом, поки не навчишся цінувати мій час! Сьогодні після вечері обидва на чергування. А тепер — геть із моїх очей, поки я не відправив вас на гауптвахту!

Том і Рей швидко відсалютували, хоча Рей не втримався і пробурмотів собі під ніс:

— Ну, принаймні я залишу слід у серцях Камбоджі…

Вудс почув це і різко обернувся, його погляд спалахнув, мов блискавка, але хлопці вже поспішно відступали до своїх наметів, намагаючись не розсміятися. Прочуханка була очікуваною, але Том відчув полегшення — вони повернулися живими, а це вже було маленькою перемогою в цьому пеклі.