Розділ 2. Сльози Духа

Сонце палило нещадно, пробиваючись крізь щілини в маскувальній сітці над Foxtrot-3. Джунглі гуділи: цикади ткали нескінченну пісню, десь далеко кричала мавпа, а дизельний генератор хрипів і перехоплював дихання, наче старий вантажник, що тягне непосильну ношу. Том Махоні возився з радіоприймачем, намагаючись піймати сигнал, коли тінь майора Бена Вудса впала на нього й Рея Дженкінса. Вудс, із самокруткою в зубах і вицвілою кепкою, насупився, оглядаючи двох новачків.

— Махоні, Дженкінс, — прогримів він, спльовуючи на землю. — Ви що, на курорті? Чому я бачу, як ви тут байдики б’єте, коли бочка з водою порожня?

Том різко встав, мало не впустивши гайковий ключ. Його щоки спалахнули — не від спеки, а від сорому. Рей, як завжди, ліниво підвів очі, тримаючи кулемет на колінах, ніби це була подушка.

— Сер, антена барахлить, я її лагоджу, — почав Том, але Вудс махнув рукою, перебиваючи.

— Лагодиш, коли я скажу. А зараз беріть джип, каністри й дуйте до водопаду. Нам потрібна чиста вода до обіду, а не ваші казки про радіо. — Він кинув на Рея косий погляд. — І ти, Дженкінс, не вдавай із себе Клінта Іствуда. Рухайтеся, живо!

— Так точно, сер! — пробурмотів Том, хапаючи кепку. Рей, із фірмовою посмішкою, повільно підвівся, демонстративно обтрушуючи пил із форми.

— Водопад? Ну, хоч покупаємося, — кинув він, коли Вудс відійшов до командного намету. Том закотив очі.

Джип, старий і пошарпаний, гудів, наче розлючений рій, пробиваючись крізь вузьку стежку в джунглях. Том сидів за кермом, міцно стискаючи кермо, щоб не злетіти в багнюку. Каністри гримкотіли в кузові, а Рей, розвалившись на пасажирському сидінні, жував бамбук і оглядав зелене серце джунглів. Баньяни здіймалися в небо, їхнє коріння спліталося в химерні арки, мангрові зарості тягнулися до болотистих ділянок, а ліани гойдалися, мов мотузки. Між ними гасали павичі, їхні хвости спалахували смарагдами, а в хащах промайнув тапір, ледь чутно хрумтячи листям. Повітря тремтіло від звуків: гудіння бджіл, вереск гібонів, шурхіт листя, що падало з верхівок. Раптовий крик невідомої істоти — різкий, мов постріл, — змусив Тома здригнутися. Навіть сонячне світло, що пробивалося крізь листя, здавалося живим, танцюючи на стежці золотими плямами. Але за цією красою ховалася загроза: один хибний крок — і джунглі проковтнуть тебе, як муху.

Рей, як завжди, не міг мовчати. Він повернувся до Тома і почав:

— Слухай, Томмі, ти ж із ферми, так? Б’юся об заклад, у тебе була своя королева молока! Ну давай, зізнавайся — хто тебе проводжав до автобуса? Корови чи дівчата — хто махав тобі копитами? — Рей пирснув зі сміху, ляснув себе по коліну й нахилився до Тома, підморгнувши. — Чи ти там у своїй Айові тільки трактори обіймав? — Він усміхнувся, його очі блиснули лукавством. — Розкажи, фермере, як це — підкорювати жіночі серця з ароматом корівника? Може, у тебе там навіть є фан-клуб серед курей, які кудкудакають тобі серенади? — Рей засміявся, лукаво глянувши на Тома, і легенько штовхнув його ліктем.

Том пирснув, не відриваючи очей від стежки. Джип підстрибнув на корені, і каністри загриміли голосніше.

— А тобі що, Реє? — відповів він, приховуючи усмішку, але його очі лукаво блиснули. — Хочеш позаздрити моєму фермерському шарму? Хоч він і пахне не так вишукано, як у твоєму місті, зате дівчата від нього без тями. — Том легенько штовхнув друга плечем, наче перекинув йому м’яч у грі, і усміхнувся ширше, так що ямочки з’явилися на щоках.

Рей театрально вигнув брову, відкинувшись на сидінні. Його темне волосся тріпав вітер, а самовпевнена посмішка робила його схожим на актора з вестернів.

— Позаздрити? Та я, брате, король дівочих сердець! — Він грюкнув себе в груди так, ніби хотів розбити броню, а його губи розтяглися в самовдоволеній усмішці. — У Сайгоні я тільки з гелікоптера зліз — і дівчата вже черги вишикували! Бачив би ти, як я підкорив дочку якогось багатія — справжня принцеса! Один мій погляд — бам! — і вони тануть, як морозиво на тропічному сонці. Це мистецтво Рея Дженкінса, Томмі!

Том пирснув, ледве стримуючи сміх. Рей завжди перегинав палицю, але його історії були заразними. У тренувальному таборі він вигадував легендарні вечірки, побачення та листи від вигаданих красунь. Але коли Том просив докази, Рей мимрив, що він їх десь загубив.

— Принцеса, кажеш? — насмішкувато протягнув Том, і його очі лукаво блиснули, а губи ледь стримали усмішку. — А я думав, твоя магія працює тільки на комарів, які гудять тобі любовні серенади. Це вони тобі листи пишуть крильцями, а ти їх потім губиш у джунглях?

Рей схопився за серце, ніби його поранили.

— Ох, Томмі, ти б’єш нижче пояса! — вигукнув він. — Дай мені п’ять хвилин у селі, і я доведу, що я — Казанова джунглів! Навіть павичі будуть мені аплодувати!

Том усміхнувся, але його погляд став серйознішим. У нього була дівчина — Емілі, із сусідньої ферми в Айові. Вони гуляли біля річки, мріяли про майбутнє, але перед відправкою до Камбоджі Том порвав із нею. "Не хочу, щоб ти чекала, якщо я не повернуся", — сказав він. Тепер ці слова здавалися дурними, але він не хотів ділитися цим із Реєм.

— Була одна, — тихо сказав він. — Але це не твоя справа.

Рей підняв брови, але, на диво, не став допитуватися, лише лукаво глянув на Тома, ніби залишивши свої жарти на потім. Він почав недбало насвистувати мелодію "Fortunate Son", барабанячи пальцями по дверцятах джипа в ритм пісні.

Дорога вивела їх повз невелике кхмерське поселення — пхум, що розкинувся серед смарагдових рисових полів, які виблискували на сонці, мов дзеркала, наповнені водою. Удалині виднілися хатини з пальмового листя, солом’яні дахи тихо гуділи на легкому вітрі, а стіни, сплетені з бамбуку, зливалися з землею. Повітря пахло вологою глиною, свіжим рисом і димом від маленьких вогнищ, де готували їжу. Діти, босоногі, з вигорілими на сонці чубами, ганяли курей, їхній сміх лунав, як дзвіночки, перериваючись вереском птахів, які виривалися з рук. Старий із вигнутою спиною повільно косив траву серпом — його рухи були ритмічними, мов танець із самою природою.