26

Пол прийшов до Артура ближче до обіду, прихопивши ноутбук і кілька аркушів, на яких були записані імена, телефони та адреси. Він поклав їх на край столу, звільнивши місце серед документів старої справи.

— Я трохи просунувся з нашим списком, — сказав він, відкриваючи ноутбук. — Знайшов оголошення, сторінки в соціальних мережах, кілька форумів. Тут є люди, які обіцяють зняти порчу, повернути коханого, вилікувати будь-яку хворобу, передбачити майбутнє й навіть домовитися з померлими. Деякі пропонують усе одразу, залежно від того, скільки клієнт готовий заплатити.

Артур переглянув перший аркуш.

— Ти хоча б перевіряв, чи ці люди справді існують?

— Перевіряв. Частина номерів не працює, деякі сторінки давно не оновлювалися, але приблизно два десятки контактів цілком реальні. І це тільки те, що вдалося знайти за вечір.

— Тоді нам доведеться витратити чимало часу.

— Саме тому я пропоную не поспішати. Спочатку перевіримо тих, хто має постійне місце прийому, потім тих, хто працює за попереднім записом. Не хочу витрачати день на людину, яка завтра видалить сторінку й змінить номер телефону.

Артур відклав список і повернувся до своїх документів.

— Я теж дещо знайшов. У родині Прайд і Ліст конфлікти через спадок виникали не один раз. Поки що в мене немає повної картини, але вже є кілька дивних смертей, які сталися після сімейних суперечок. Зокрема, загибель брата Маріанни під час зимової риболовлі.

Пол підійшов ближче й подивився на газетну вирізку.

— Ти думаєш, його теж убили?

— Я думаю, що його смерть варто перевірити. Це різні речі. У старій справі могли не помітити важливих деталей, але могли й цілком правильно встановити, що стався нещасний випадок. Поки я не отримаю матеріали розслідування, робити висновки не збираюся.

— А якщо виявиться, що його справді вбили родичі?

— Тоді це буде ще один факт, який доведеться пояснити. Але зараз у нас немає підстав пов’язувати його смерть із загибеллю Айшен.

Пол помовчав, розглядаючи список контактів.

— Знаєш, що мене найбільше непокоїть? Ми шукаємо людину, яка зможе пояснити, що це за артефакт, але навіть якщо знайдемо такого, він не обов’язково захоче нам допомагати. А якщо й захоче, то звідки нам знати, що він не такий самий, як Мілана?

— Ніяк, — відповів Артур. — Тому й не будемо вірити першому зустрічному. Спочатку подивимося, що вони знають, потім перевіримо їхні слова. Якщо людина почне розповідати нам те, що можна знайти в інтернеті за п'ять хвилин, це ще не означає, що вона має якісь особливі здібності.

— Тоді доведеться придумати, як відрізнити тих, хто справді щось знає, від тих, хто просто вміє переконливо говорити.

Артур поглянув на фотографію артефакту, яка лежала поруч із матеріалами справи.

— Можливо, я маю одну ідею. Нам не потрібно розповідати їм, звідки в нас ця річ і що з нею сталося. Достатньо показати фотографію та попросити пояснити, що вони бачать.

Пол уважно подивився на зображення.

— І що ми повинні почути у відповідь?

— Не знаю. Саме тому й питаємо. Якщо людина почне вигадувати історію, яку ми зможемо спростувати, або повторювати загальні фрази, ми просто подякуємо й підемо далі. Але якщо хтось упізнає предмет і зможе пояснити його призначення, це вже буде привід поговорити докладніше.

Пол ще раз переглянув фотографію.

— Гаразд. Тільки я б не показував її всім підряд. Якщо цей предмет справді має якесь значення, не хотілося б, щоб його зображення почало гуляти містом.

— Згоден. Будемо показувати тільки під час особистої розмови, без пересилання фотографій і без зайвих пояснень.

Артур узяв список контактів і перегорнув першу сторінку.

— Почнемо з тих, кого ти вже перевірив. А я тим часом спробую отримати матеріали старої справи про загибель брата Маріанни. Якщо там справді є щось цікаве, ми не повинні це пропустити.

Пол закрив ноутбук, але список залишив на столі.

— Тоді, мабуть, варто почати з найближчих. Я можу домовитися про зустріч із першими двома вже сьогодні.

— Домовляйся, але не розповідай їм, навіщо ми прийдемо. Скажи, що маємо питання щодо одного предмета й хочемо отримати консультацію.

Пол кивнув. Вони нарешті мали план, який не вимагав від них вірити кожному слову незнайомця, а дозволяв перевіряти людей так само уважно, як Артур перевіряв будь-які свідчення у звичайному розслідуванні.

***

Пол не став домовлятися про зустрічі телефоном одразу з усіма. Спочатку він вирішив перевірити, наскільки охоче люди погоджуються на звичайну консультацію, не знаючи подробиць справи. Перші двоє відповіли майже миттєво: один запропонував приїхати до нього ввечері, інша запросила на прийом наступного дня й одразу уточнила, чи не пов’язана проблема з родинним прокляттям. Третій контакт виявився недійсним, а четвертий попросив надіслати фотографію предмета, щоб заздалегідь визначити вартість роботи.

Пол переказав це Артурові, коли вони зустрілися наступного ранку.

— Ось цього я й не хотів би робити, — сказав він, показуючи повідомлення на телефоні. — Вона ще нічого не знає, але вже готова визначити, що на нас лежить прокляття, і назвати ціну його зняття.

— Можливо, вона просто намагається зрозуміти, з якою проблемою до неї звернулися.

— Або шукає привід продати нам послугу. У будь-якому разі фотографію я їй не надсилав.

Артур переглянув листування й повернув телефон.

— Правильно. Почнемо з того, хто погодився на зустріч без попередніх умов. Якщо він справді щось знає, то зможе розповісти про предмет, побачивши його наживо.

Перший прийом був призначений на вечір у невеликому приватному кабінеті на околиці міста. Чоловік, який називав себе практиком давніх слов’янських традицій, приймав клієнтів у приміщенні над магазином побутових товарів. На дверях висіла табличка з його ім’ям, поряд були прикріплені оголошення про консультації, очищення оселі та захист від недоброзичливців.

Сам господар виявився чоловіком років п’ятдесяти, охайно вдягненим, із густою сивою бородою. Він запросив гостей сісти за стіл, на якому лежали кілька книжок і невелика дерев’яна скринька.