23

Пол сидів за кухонним столом, поклавши перед собою телефон Айшен. Поруч стояв його власний смартфон, на екрані якого було відкрите листування з її номером. Вони вже кілька разів переконувалися, що повідомлення доходять, хоча відповіді іноді з’являлися із затримкою, а окремі слова спотворювалися так, ніби телефон не завжди міг правильно передати те, що намагалася сказати Айшен.

Артур сидів навпроти, переглядаючи останні повідомлення. Він погодився приїхати до Пола після розмови з Дженн, але поки не знав, як пояснити йому результати так, щоб не створити хибного враження, ніби вони нарешті наблизилися до розгадки.

— Думаєш, вона відповість? — запитав Пол, поглянувши на телефон Айшен.

— Якщо зможе, то відповість. Ми вже знаємо, що зв’язок нестабільний, але це не означає, що вона нас не чує.

Пол набрав повідомлення й поклав телефон на стіл.

"Айшен, ми тут обоє. Артур має розповісти, що дізнався від Дженн. Ти можеш відповідати, коли зможеш."

Вони почекали. На екрані нічого не змінювалося, і Пол уже збирався перевірити, чи не розрядився телефон, коли з’явилося сповіщення.

"Я тут. Що сталося?"

Пол пересунув телефон ближче до Артура.

— Розповідай, — сказав він. — Думаю, вона має знати все.

Артур трохи нахилився до екрана, так, щоб система голосового вводу не спотворювала його слова зайвими артефактами.

"Я сьогодні розмовляв із Дженн. Вона зізналася, що поклала артефакт у твою машину перед аварією. Хотіла отримати родинну спадщину й вірила, що артефакт допоможе їй у цьому. Водночас запевняє, що не знала про можливі наслідки й не хотіла твоєї смерті."

Відповідь з’явилася не відразу.

"Я так і думала, що вона щось приховує. Але Дженн не могла знати, що станеться зі мною."

"Вона стверджує, що не знала. Артефакт їй передали готовим, а хто саме — назвати відмовилася. Є й інша проблема: її слова суперечать тому, що раніше розповідала Мілана."

"Яка саме проблема?"

Артур коротко пояснив різницю між версіями двох жінок, згадав про кров на артефакті й слова Мілани щодо його створення та використання. Він не став робити висновків, яких поки не міг обґрунтувати, і завершив повідомлення тим, що Дженн визнала свою участь, але не розкрила особу людини, яка передала їй предмет.

"Отже, Дженн поклала його в машину, але не виготовляла. І кров належить їй. Дивно."

"Саме так, " — відповів Артур. - "Ми маємо суперечливі свідчення, але жодного способу довести, що саме артефакт спричинив аварію. І, чесно кажучи, я не бачу, де шукати такі докази."

Пол сперся ліктями на стіл.

— Ти хочеш сказати, що справа закрита?

— Я хочу сказати, що з погляду звичайного розслідування ми майже вичерпали можливості. Є аварія, загибла людина, встановлені обставини зіткнення, а тепер ще й зізнання Дженн у тому, що вона втрутилася в події перед аварією. Але те, що вона розповідає про артефакт, не можна перевірити звичайними методами. Ми не можемо долучити до кримінальної справи висновок про те, що магічний предмет вплинув на автомобіль. Не можемо призначити експертизу, яка підтвердить існування магічного впливу, і не можемо висунути комусь обвинувачення на підставі того, що Айшен спілкується з нами через телефон після смерті.

— Тобто формально все виглядає так, ніби Дженн зробила дурницю, яка не має доведеного зв’язку з аварією, а ми просто не можемо пояснити кілька дивних деталей.

— Приблизно так. Якщо продовжувати шукати фізичні докази магії, ми лише витратимо час. А якщо говорити про те, що можна довести, то розслідування фактично завершене.

На екрані з’явилося нове повідомлення.

"Артуре, не завершуйте справу."

Він перечитав його, потім подивився на Пола.

— Я й не сказав, що збираюся її закривати прямо сьогодні. - Промовив він так, щоб його однаково почули і Пол і система голосового вводу.

"Я не прошу вас закривати її зараз тому, що вона може ще знадобитися. Але й не прошу шукати те, чого ви не зможете знайти. Не потрібно намагатися довести, що артефакт був магічним, або шукати фізичні сліди того, як він на мене вплинув. Ви не знайдете таких доказів."

"Тоді що саме ти пропонуєш?" — набрав Артур.

Відповідь прийшла швидше, ніж попередні.

"Офіційно визначте причину моєї смерті як нещасний випадок. Не намагайтеся пришити до кримінальної справи те, що не зможете довести. Але поки не завершуйте розслідування остаточно. Залиште можливість повернутися до нього, якщо з’являться нові обставини."

Пол прочитав повідомлення двічі.

— Ти хочеш, щоб ми визнали твою смерть нещасним випадком?

"Так, Поле. Я розумію, як це звучить, але мені важливо, щоб ви перестали шукати причину моєї смерті там, де її немає. Аварія справді сталася. Я загинула в ній. Артефакт, можливо, був причиною того, що я не змогла зупинити машину, але ви не зможете цього довести."

— А Дженн? — запитав Пол. — Якщо ми визнаємо це нещасним випадком, вона фактично уникне відповідальності.

"Дженн уже знає, що зробила. І я не кажу, що її вчинок можна виправдати. Але зараз важливіше інше. Вона не та, кого нам потрібно знайти."

Артур повільно відкинувся на спинку стільця.

— Ти говориш про людину, яка передала їй артефакт?

"Не зовсім."

Пол нахилився до телефона.

— Тоді про кого?

На екрані кілька секунд нічого не змінювалося. Потім з’явилося повідомлення, яке змусило обох чоловіків уважніше придивитися до екрана.

"Про істоту, яка тримає мене тут."

Артур зібрався відповісти, але Пол випередив його.

— Ти знаєш, хто це?

"Ні. Я не знаю, що воно таке, звідки прийшло і чого від мене хоче. Але саме через нього я не можу піти далі. Я залишаюся між світами, і це не має стосунку до того, чи знайдете ви винного в аварії."

Артур перечитав повідомлення, намагаючись зрозуміти, чи правильно трактує сказане.