22

Артур поклав теку на пасажирське сидіння й зачинив дверцята автомобіля. Він ще раз подумки переглянув усе, що вдалося з'ясувати за останні кілька годин, намагаючись відокремити факти від припущень. У старій кримінальній справі були зафіксовані предмети, схожі на той, який знайшли в автомобілі Айшен. Мілана пов'язувала їх із магічними обрядами та родинною спадщиною, а результати експертизи підтверджували, що кров на артефакті належала Дженн. Окремо кожна з цих обставин залишала простір для різних пояснень, проте разом вони вже вимагали від нього конкретних відповідей.

Насамперед потрібно було з'ясувати, наскільки добре Дженн знала історію власної родини. Мілана стверджувала, що Маріанна Ліст розповідала про спадщину, але не відкривала всіх подробиць навіть своїй учениці. Чи знала про це Дженн? Чи розуміла, що саме могло перейти до неї та Айшен? І чи справді між сестрами існувало суперництво через щось більше, ніж звичайні родинні образи?

Він не хотів телефонувати їй заздалегідь, попереджаючи про свій приїзд, адже тоді вона мала б час підготувати відповіді або вирішити, що саме йому розповідати. Водночас він не збирався починати розмову з прямого звинувачення: доказів для цього було недостатньо, а передчасний тиск міг лише ускладнити подальше з'ясування обставин.

Він завів двигун і проклав маршрут до її будинку. 

Дорогою Артур кілька разів повертався думками до пояснення Мілани щодо артефакта. За її словами, кров на ньому мала належати людині, яка його створила, а сам предмет повинен був особисто розмістити творець у тому місці, де він мав діяти. Якщо це відповідало дійсності, кров Дженн означала б не просто її знайомство з артефактом, а безпосередню участь у його виготовленні. Однак залишалося незрозумілим, як у такому разі пояснити відеозапис ритуалу, під час якого Мілана мала доступ до автомобіля Айшен.

Він не забував і про іншу можливість: Дженн могла знати про призначення предмета значно менше, ніж припускала Мілана. Можливо, вона лише виконала чиєсь прохання, не розуміючи наслідків. Але навіть тоді потрібно було встановити, хто саме дав їй артефакт і з якою метою.

Артур зупинився біля будинку Дженн і вимкнув двигун. Деякий час він залишався в автомобілі, дивлячись на теку зі старими матеріалами, яку привіз із архіву. У цій справі вже було достатньо дивних обставин, щоб не відкидати жодної версії, але він не збирався дозволяти містичним поясненням підміняти звичайну логіку розслідування.

Зараз йому потрібна була не розповідь про прокляття чи магічні сили, а чесні відповіді на цілком конкретні запитання: що Дженн знала про спадщину родини Ліст, чому запросила Мілану провести ритуал біля автомобіля сестри та звідки на артефакті взялася її кров.

Він узяв теку, вийшов з автомобіля й попрямував до дверей. Після короткого дзвінка довелося почекати кілька секунд, перш ніж усередині почулися кроки. Дженн відчинила двері не відразу, а коли побачила Артура, її обличчя помітно змінилося.

— Артуре? Ви знову прийшли? Сталося щось нове?

— Доброго дня, Дженн. Так, з'явилися деякі обставини, які я хотів би з вами обговорити. Сподіваюся, ви маєте трохи часу.

Вона затримала на ньому погляд, потім перевела очі на теку в його руках.

— Це знову стосується Айшен?

— Так. І, боюся, цього разу нам доведеться поговорити про вашу родину.

Дженн не відступила відразу. Її пальці все ще тримали дверну ручку, а погляд залишався зосередженим на Артурові.

— Про мою родину? Що саме ви хочете знати?

— Гадаю, краще буде поговорити всередині.

Вона ще мить вагалася, а тоді відчинила двері ширше, пропускаючи його до будинку.

***

Дженн провела Артура до вітальні й запропонувала сісти. Сама залишилася стояти біля крісла, наче ще не вирішила, чи варто влаштовуватися зручніше для довгої розмови. Її погляд раз у раз повертався до теки, яку слідчий поклав на журнальний столик.

— Ви сказали, що хочете поговорити про мою родину. Але я не зовсім розумію, яке це має відношення до аварії. Ви ж начебто вже з'ясували, що кров на тому предметі належить мені. Хіба цього недостатньо?

— Саме тому я й приїхав, — відповів Артур. — Експертиза підтвердила походження крові, але не пояснила, як вона там опинилася і яке відношення ви маєте до самого предмета. Я хотів би повернутися до нашої попередньої розмови, зокрема до того, що ви знаєте про історію родини Ліст.

Дженн повільно опустилася в крісло навпроти нього.

— Ви вже розмовляли з Міланою, чи не так?

— Так. Вона розповіла мені дещо про вашу матір, бабусю та родинну спадщину. Також я знайшов стару кримінальну справу, пов'язану з Елеонорою Прайд та її сестрами.

Дженн помітно напружилася, почувши останні слова.

— Ви знайшли ту справу?

— Знайшов. У матеріалах є кілька подробиць, які мене зацікавили. Зокрема, предмети, виявлені на місцях обох убивств, мають дивну схожість із тим, що знайшли в машині Айшен. Мілана стверджує, що все це пов'язано з магічними обрядами та спадщиною вашої родини. Тому я хотів би почути вашу версію.

— Мою версію? — Дженн невесело всміхнулася. — Артуре, ви ж розумієте, що я не можу підтвердити вам те, у що сама не дуже вірю.

— Тоді почнімо з того, у що ви вірите. Ви знали про те, що ваша бабуся була відьмою?

Дженн не відповіла відразу. Вона відвела погляд до вікна, а потім знову подивилася на слідчого.

— Так, знала. Принаймні чула про це від мами. Але я ніколи не сприймала такі розповіді буквально. У нашій родині вистачало дивних історій, і не всі вони обов'язково мали стосунок до справжньої магії.

— А про спадщину вам розповідали?

— Залежить від того, що саме ви називаєте спадщиною.

— Мілана сказала, що у вашій родині передавалася особлива сила, яка відрізнялася від тієї, яку отримують звичайні відьми.

Дженн ледь помітно змінила позу. Тепер вона вже не виглядала здивованою, радше обмірковувала, наскільки багато можна розповісти людині, яка, очевидно, прийшла не просто поставити кілька запитань.