21

Артур не поспішав повертатися до відділку. Розмова з Міланою залишила надто багато запитань, а покладатися на її пояснення, не перевіривши хоча б ті факти, які можна було перевірити звичайним способом, він не збирався. Містика містикою, але якщо за розповіддю про родову спадщину стояла реальна кримінальна справа, то саме з неї й варто було почати.

Тому після візиту до Мілани Артур вирушив до архіву.

Пошуки забрали більше часу, ніж він розраховував. Давні матеріали зберігалися в кількох томах, а потрібні документи довелося шукати серед протоколів допитів, висновків експертів і численних додатків до справи. Проте ім’я Елеонори Прайд виявилося достатньо точним орієнтиром, щоб зрештою знайти потрібне провадження.

Артур почав із базових відомостей. Імена загиблих збігалися: Марія та Ельвіра Прайд, старші сестри Елеонори. Сама Елеонора справді була засуджена за їхні вбивства до довічного ув’язнення, де згодом і померла. Отже, принаймні цю частину історії Мілана не вигадала.

Артур перегорнув кілька сторінок, переглянув обставини злочинів, а тоді взявся за протоколи огляду місць подій. Спочатку він шукав щось конкретне: незвичайні обставини, згадки про родинні конфлікти, деталі, які могли б пояснити мотив убивств. Але досить швидко натрапив на опис речових доказів, через який його рука завмерла над сторінкою.

На місці смерті Марії Прайд було знайдено жіночу спідню білизну зі слідами крові. У неї загорнули собачу щелепу.

Артур перечитав запис ще раз, сподіваючись, що неправильно зрозумів формулювання. Однак текст не залишав простору для двозначності. Саме ці предмети, саме в такому поєднанні, були зафіксовані в протоколі.

Він швидко перегорнув сторінки до матеріалів щодо смерті Ельвіри.

Там було те саме. Жіноча спідня білизна зі слідами крові, а всередині — собача щелепа.

Артур відкинувся на спинку стільця й кілька секунд дивився на документи, не торкаючись їх. Самі по собі ці предмети могли бути чим завгодно: дивною примхою вбивці, частиною якогось обряду або доказом, значення якого слідству так і не вдалося встановити. Але повторення тієї самої комбінації на двох різних місцях злочину навряд чи можна було вважати випадковістю.

І саме тоді Артур згадав автомобіль Айшен. Спідня білизна зі слідами крові. Собача щелепа, загорнута в неї. Та сама незрозуміла комбінація предметів, яку Мілана, оглянувши знахідку з понівеченої машини, назвала артефактом смерті.

Тоді Артур поставився до її пояснення скептично. Він і тепер не був готовий прийняти магічну інтерпретацію за встановлений факт, однак перед ним лежали документи, які свідчили: подібні предмети вже знаходили на місцях двох убивств, скоєних багато років тому. І в обох випадках загиблими були сестри з родини Прайд.

Артур повернувся до початку справи й уважніше переглянув відомості про Елеонору. Якщо вірити Мілані, та вбила своїх старших сестер заради спадщини, яка мала перейти до неї. Тепер же Артур знайшов матеріальний зв’язок між тими давніми злочинами й артефактом, виявленим в автомобілі Айшен.

Чи справді йшлося про один і той самий ритуал? Чи мала родинна спадщина стосунок до цих предметів? І найголовніше — чи був зв’язок між убивствами Прайд і тим, що сталося з Айшен Ліст?

Відповідей у документах поки що не було. Старі протоколи фіксували знахідки, але не пояснювали їхнього призначення. Проте Артур уже не міг відмахнутися від збігу, як від чергової дивної подробиці, якою Мілана намагалася підкріпити свої містичні теорії.

Він ще раз перевірив номери документів, переглянув перелік додатків і з’ясував, які матеріали належали до цього провадження. Потім зібрав документи докупи, закрив теку й підвівся.

Артур не збирався залишати справу в архіві. Тепер вона була безпосередньо пов’язана з розслідуванням загибелі Айшен, а отже, кожна її сторінка могла виявитися важливою.

Він оформив отримання матеріалів, забрав стару кримінальну справу й вийшов з архіву, несучи її під пахвою.

Уперше від початку розслідування в нього з’явився не просто дивний збіг, а конкретний напрямок, за яким можна було рухатися далі.