20

Артур і Пол застали Мілану вдома. Вона відчинила двері майже відразу, проте, побачивши обох чоловіків, на мить завмерла, наче їхній прихід був для неї не просто несподіваним, а вкрай небажаним. Утім, за мить її обличчя знову набуло звичного спокійного виразу.

— Я так розумію, ви прийшли не для того, щоб поцікавитися моїм здоров’ям, — зауважила вона, пропускаючи гостей усередину. — Щось новеньке в розслідуванні?

— Залежить від того, що саме ви вважаєте новеньким, — відповів Артур. — Пол стверджує, що Айшен приходила до нього уві сні й попередила, що Дженн загрожує небезпека.

Мілана, яка саме збиралася зачинити двері, повільно повернула голову.

— Приходила?

— Так, — підтвердив Пол. — Вона сказала, що Дженн у небезпеці, але не пояснила, у чому саме полягає загроза.

— Є ще дещо, про що ми хотіли вам розповісти, — сказав Артур. — Сьогодні отримав від неї повідомлення на телефон, який вилучили після аварії. Спочатку це був незрозумілий набір символів, але мені вдалося розібратися з кодуванням. Повідомлення справді надіслала Айшен.

Мілана, яка досі трималася невимушено, повільно випросталася.

— Ви впевнені, що це була саме вона?

— Я перевірив інформацію, яку могла знати лише Айшен. До того ж Пол бачив її уві сні ще до того, як я розібрав повідомлення. Вона попросила нас захистити Дженн, бо, за її словами, та перебуває в небезпеці.

— І де зараз Айшен? — запитала Мілана.

— Оце якраз найцікавіше, — відповів Артур. — Вона стверджує, що перебуває між світом живих і мертвих. Там її утримує якась істота, яка не хоче відпускати її, доки не отримає того, заради чого все це почалося.

Мілана зблідла. Це була не та реакція, яку Артур очікував побачити від людини, що сама називала себе знавчинею магії. Вона не стала заперечувати почуте, не спробувала пояснити його маренням чи наслідками травми, а лише дивилася на нього, наче намагалася зрозуміти, чи правильно розчула.

— Між світами? — перепитала вона нарешті. — Ви хочете сказати, що Айшен ще не перейшла остаточно на той бік?

— Саме так, — підтвердив Пол. — Вона не може повернутися, але й піти не може. Принаймні поки що.

Мілана повільно опустилася в крісло. Її пальці нервово стиснули край підлокітника, а погляд на мить став відсутнім, ніби вона подумки перевіряла якусь версію, яка щойно набула небезпечної правдоподібності.

— Неймовірно, — прошепотіла вона.

— Що саме? — одразу запитав Артур.

Мілана не відповіла. Вона підвелася, пройшлася кімнатою, тоді зупинилася біля вікна, але так і не поглянула надвір.

— Ви розумієте, що це означає, якщо все відбувається саме так, як ви описуєте? — запитала вона нарешті. — Якщо Айшен досі перебуває між світами, то той, хто спричинив її смерть, міг знайти спосіб відкласти розплату.

— Яку розплату? — Пол підвівся з крісла.

Мілана повернулася до нього.

— Кривавий борг. Я вже пояснювала вам, що створення справжнього артефакту смерті не минає без наслідків. Людина, яка створює такий артефакт, бере на себе особливе зобов’язання, і його не можна просто скасувати або забути. Борг доведеться сплатити.

— Але якщо Айшен померла, то чому борг досі не сплачено? — запитав Артур.

— Тому що смерть і остаточний перехід — не обов’язково одне й те саме, — відповіла Мілана. — Якщо Айшен справді затримали між світами, її історія ще не завершилася. Вона не повернулася до життя, але й не пішла остаточно. А доки вона перебуває в цьому стані, вбивця може відкладати сплату кривавого боргу. Щойно Айшен остаточно перейде на той бік, відстрочка закінчиться. Тоді боржникові доведеться платити.

Артур кілька секунд мовчав, обмірковуючи почуте.

— Тобто той, хто вбив Айшен, не просто намагається отримати щось від неї. Він ще й утримує її між світами, щоб відкласти наслідки власного вчинку?

— Якщо ваша інформація точна, то така можливість існує, — відповіла Мілана. — І це означає, що час має для нього особливе значення. Він не може нескінченно тримати Айшен у такому стані, але поки йому це вдається, він не мусить розраховуватися за скоєне.

Вона замовкла, і на її обличчі поступово з’явився зовсім інший вираз. Тривога нікуди не зникла, проте тепер до неї домішувалося щось схоже на мимовільне захоплення чужою винахідливістю.

— Треба ж, — промовила вона тихо. — Оце хитрий задум. Не кожен здогадається використати межу між життям і смертю, щоб відкласти власну розплату. Хто б це не придумав, він добре знається на тому, що робить.

— Ви називаєте вбивцю розумним? — холодно уточнив Артур.

— Я визнаю, що задум складний, — відказала Мілана, відразу зібравшись. — Це не означає, що я схвалюю його. І не означає, що той, хто його здійснив, зможе уникнути наслідків назавжди.

— А що станеться з Айшен, якщо вбивця отримає те, чого хоче?

Мілана повільно похитала головою.

— Цього я не знаю. Ви самі сказали, що істота не пояснила своїх намірів. Але якщо Айшен утримують між світами навмисно, я б не радила вам вважати, що вона просто чекає на порятунок. Можливо, саме її перебування там є частиною чужого задуму.

Пол стиснув руки.

— Тоді ми повинні знайти спосіб повернути її.

— Якщо такий спосіб існує, — відповіла Мілана. — Але спершу вам потрібно зрозуміти, чого від неї хочуть. І чому для цього комусь знадобилося вбивати її саме тепер.

Артур уважно подивився на Мілану. Її реакція була надто сильною, щоб списати її на звичайне здивування, але вона водночас говорила так, ніби намагалася розібратися в ситуації разом із ними.

— Є ще одна деталь, — сказав він. — Айшен згадувала, що та істота говорила про якусь родинну спадщину. Нібито вона може належати або самій Айшен, або її сестрі Дженн.

— І що саме вона сказала про спадщину? — запитала Мілана.

— Що якась істота розповіла їй про неї, — втрутився Артур. — За її словами, спадщина може бути або в Айшен, або в Дженн. Сама Айшен не знає, чого ця істота хоче, але вона утримує її між світом живих і мертвих, доки не отримає бажане.