15

Автомобіль стояв у приміщенні, де зберігали транспортні засоби, що проходили огляд у межах розслідувань. Навіть після того, як його витягли з-під вантажівки й доправили сюди, він виглядав так, наче аварія не залишила йому жодного шансу. Передня частина кузова була зім’ята, капот перекошений, лобове скло розсипалося на дрібні уламки, а подушки безпеки, що спрацювали під час удару, досі стирчали з понівеченого салону. Від зеленої машини, яку Пол подарував Айшен, залишилося небагато.

Пол зупинився біля огороджувальної лінії й кілька секунд мовчки дивився на уламки. Він бачив автомобіль після аварії, але тоді він був у шоковому стані, і ще не збагнув того відчуття безповоротної втрати, яке виникало тепер. Він відвів погляд і змусив себе зосередитися на тому, заради чого приїхав.

Артур коротко пояснив Мілані порядок огляду. Вона мала залишатися там, де їй дозволять, не торкатися предметів і не втручатися в роботу фахівців. Якщо вона впізнає щось, що вважатиме важливим, то повинна повідомити про це, перш ніж наближатися до знахідки. Мілана погодилася без жодних заперечень.

Огляд почався з фіксації загального стану автомобіля. Фахівці фотографували пошкодження, перевіряли доступні для дослідження вузли й послідовно оглядали салон. Артур тримався поруч, ставлячи запитання про стан гальмівної системи та можливість установити, чи були несправності до зіткнення. Пол слухав пояснення, хоча не кожен технічний термін мав для нього зрозумілий зміст. Він хотів почути просту відповідь: чи могла машина не загальмувати через несправність, чи хтось навмисно зробив так, щоб Айшен не змогла зупинитися.

Поки що відповіді не було.

Знахідка виявилася не там, де Пол очікував її побачити. Один із фахівців, оглядаючи пошкоджену частину салону, звернув увагу на сторонній предмет, частково затиснутий між деформованими елементами. Він не став витягувати його одразу, а спочатку зафіксував положення, зробив кілька знімків і лише після цього обережно звільнив знахідку.

Це була жіноча спідня білизна, забруднена засохлою кров’ю. У тканину було загорнуто фрагмент собачої щелепи.

Пол нахилився вперед, намагаючись краще роздивитися предмет, але зупинився, коли Артур жестом нагадав йому не наближатися.

— Що це, в біса, таке? — запитав Пол.

Артур не відповів. Він дивився на знахідку, намагаючись зрозуміти, як вона могла опинитися в автомобілі й чи мала бодай якийсь стосунок до причин аварії. Сам по собі дивний предмет не пояснював несправності гальмівної системи. Але його присутність у машині, що належала загиблій, безумовно, потребувала пояснення.

Мілана, яка досі спокійно спостерігала за роботою фахівців, раптом зблідла. Зміна була настільки помітною, що Артур відразу перевів на неї погляд. Вона зробила мимовільний крок назад, а пальці її руки стиснули ремінець сумки. Кілька секунд Мілана не відводила очей від знахідки. Здавалося, вона хотіла щось сказати, але слова не давалися їй так легко, як раніше.

— Ви знаєте, що це? — запитав Артур.

Мілана ковтнула повітря й повільно кивнула.

— Так.

Пол повернувся до неї.

— То поясніть.

Вона не відповіла відразу. Її погляд знову опустився до предмета, і цього разу в ньому не було звичайної зацікавленості людини, яка впізнала річ зі свого ремесла. Там був страх. Не відраза до крові й не переляк через те, що знахідка могла мати стосунок до злочину. Це було щось глибше, особистіше — страх людини, яка побачила перед собою річ, чиє значення не можна легковажно відкинути, навіть якщо дуже хочеться.

— Це артефакт, — нарешті сказала вона. — Артефакт смерті. Його використовують у прокляттях, спрямованих на те, щоб забрати чиєсь життя.

Пол недовірливо глянув на Артура, ніби очікував, що детектив негайно припинить цю розмову. Але Артур не перебивав. Він лише дістав блокнот.

— Що саме робить його артефактом? — запитав він. — Не назва, а конкретні ознаки.

Мілана на мить заплющила очі, збираючись із думками. Коли заговорила знову, її голос став рівнішим, хоча напруження нікуди не зникло.

— У магії є речі, які не можна використовувати без наслідків. Цей артефакт належить саме до таких. Його не можна просто виготовити, передати комусь і забути про нього. Той, хто створює його для прокляття, мусить особисто розмістити його там, де він має діяти. І для створення потрібна кров самого мага.

— Чому саме його кров? — уточнив Артур.

— Тому що це не просто складник ритуалу. Це зобов’язання. Маг, який використовує власну кров для такого артефакту, приймає на себе борг. Кровний борг, якщо хочете. І це не красивий вислів, не символічна плата й не те, що можна скасувати, коли передумаєш. - Вона замовкла. Її пальці досі стискали ремінець сумки так сильно, що побіліли кісточки. — Я не можу пояснити вам це так, щоб ви неодмінно зрозуміли, — продовжила Мілана. — Для людини, яка не займається магією, це може звучати як забобони. Можливо, навіть як марення. Але той, хто знає правила, розуміє, що саме означає такий борг.

— Ви хочете сказати, що людина, яка залишила це в автомобілі, могла таким чином намагатися вбити Айшен? — запитав Пол.

Мілана перевела на нього погляд.

— Я кажу, що це артефакт смерті. Я не можу стверджувати, хто його створив, хто приніс сюди й навіщо. І не можу сказати, чи має він будь-який стосунок до того, що сталося з гальмами. Це різні питання. Їх не можна змішувати лише тому, що ми знайшли одну страшну річ у понівеченому автомобілі.

Артур ледь помітно кивнув. Принаймні в цьому вона мала рацію: незвичайна знахідка не давала права підміняти одне розслідування іншим. Він міг зафіксувати її слова, але для нього артефакт поки що залишався невідомим предметом із біологічним слідом, який належало дослідити.

— А кров? — запитав він. — Ви можете встановити, кому вона належить?

— Ні, — відповіла Мілана. — Це мають зробити ваші фахівці. Я не можу визначити походження крові за зовнішнім виглядом і не збираюся вдавати, ніби здатна на таке. Але якщо це справжній артефакт, кров у ньому має належати тому, хто його створив. І це можна перевірити.