14

Артур знайшов адресу Мілани й перевірив її перед виїздом. Жінка не була фігуранткою справи, її ім’я не фігурувало в жодному офіційному документі як особи, причетної до аварії. Єдиною причиною для візиту залишалася розмова з Дженн про ритуал, проведений напередодні весілля. Цього було достатньо, щоб поставити кілька запитань, але замало, щоб робити будь-які висновки.

Він приїхав без попередження. Будинок стояв на тихій вулиці, нічим не вирізняючись серед сусідніх. Артур подзвонив у двері й почекав. За хвилину двері відчинила жінка, яку він упізнав за фотографією, показаною Дженн під час попередньої розмови.

— Мілана?

— Так, це я. Чим можу допомогти?

— Артур Грей, поліція. Хотів би поговорити з вами про Айшен і ритуал, який ви проводили перед її весіллям.

Вираз її обличчя змінився, але не так, як Артур міг би витлумачити однозначно. Вона здивувалася, а тоді в її очах з’явилося співчуття.

— Господи… Звичайно. Проходьте, будь ласка. Я дуже шкодую через те, що сталося з Айшен. Вона була чудовою дівчиною.

Артур подякував і переступив поріг. Мілана провела його до вітальні, запропонувала сісти й запитала, чи бажає він чаю. Він відмовився, пояснивши, що прийшов у службовій справі.

— Я розумію, — сказала вона. — Запитуйте, що потрібно. Якщо я можу чимось допомогти, то залюбки.

Артур саме збирався почати з уточнень про ритуал, коли пролунав дзвінок у двері. Мілана здивовано глянула в бік передпокою.

— Перепрошую, я на хвилину.

Вона вийшла відчинити, а Артур залишився у вітальні. До нього долинули приглушені голоси, і майже відразу він почув чоловічий:

— Мені потрібно поговорити з Міланою.

— Звісно. А ви…

— Пол. Пол, наречений Айшен.

За кілька секунд Мілана повернулася до вітальні разом із чоловіком. Артур упізнав його відразу. Пол виглядав виснаженим; здавалося, останні дні він майже не спав. Побачивши детектива, він зупинився.

— Ви тут?

— Як бачите, — відповів Артур. — А ви, я так розумію, теж до Мілани у справі Айшен?

— Саме так.

Мілана переводила погляд з одного чоловіка на іншого, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Ви знайомі? — запитала вона.

— Ми вже розмовляли, — пояснив Артур. — Пол надав мені відеозапис, який може допомогти з’ясувати обставини аварії.

— Я прийшов не через той запис, — сказав Пол. — Принаймні не через той, який ви маєте на увазі. - Він подивився на Мілану. — Я переглянув запис вашого ритуалу біля автомобіля Айшен. Там є момент, коли ви присідаєте біля переднього колеса, а ваші руки зникають з поля зору камери. Я хочу знати, що саме ви тоді робили.

Мілана не відповіла відразу. Її погляд на мить опустився, ніби вона відновлювала в пам’яті подробиці того вечора.

— Я проводила обряд очищення й захисту. Там були певні дії, які я виконувала біля кожного колеса. Частину з них справді не видно на записі, але це не означає, що я щось приховувала.

— Тоді поясніть, що саме ви робили, — наполягав Пол.

— З радістю. Тільки я не впевнена, що ви повірите моєму поясненню.

— Це вже моя справа.

Мілана кивнула, приймаючи відповідь без образи.

— Гаразд. Я розповім усе, що пам’ятаю. Але спершу, мабуть, варто з’ясувати, які саме питання у вас виникли. Я не хочу випадково пропустити щось важливе.

Артур уважно спостерігав за нею. Вона не намагалася виставити Пола божевільним через його підозри, не обурювалася присутністю поліції й не вимагала пояснити, на якій підставі він прийшов. Її поведінка здавалася цілком природною. Водночас це нічого не доводило: людина могла бути спокійною як через невинуватість, так і з інших причин.

— Я пропоную почати з самого ритуалу, — сказав Артур. — Пола цікавить те, що ви робили біля колеса. Мене — усі дії, які могли мати стосунок до автомобіля. Чи торкалися ви кузова, коліс або будь-яких деталей? Чи використовували якісь предмети, які залишилися в машині?

— Я можу розповісти про все, — відповіла Мілана. — Наскільки пам’ятаю, після мене там нічого не залишилося.

Пол схрестив руки на грудях.

— Сподіваюся, ви не заперечуватимете, якщо ми перевіримо це.

— Звичайно, ні, — спокійно сказала вона. — Я сама хочу зрозуміти, що сталося з Айшен.

***

Мілана запросила чоловіків повернутися до вітальні й зачекала, поки вони влаштуються. Пол залишився стояти біля вікна, наче не хотів дозволити собі розслабитися навіть на хвилину. Артур сів навпроти Мілани, дістав блокнот і приготувався записувати відповіді.

— Ви сказали, що проводили очищення й захист, — почав він. — Мені потрібно зрозуміти, що це означає на практиці. Не загальні слова про енергію, а конкретні дії. Що ви робили з автомобілем?

— Я розумію, — кивнула Мілана. — Але тут є одна складність. Ви запитуєте про речі, які звикли оцінювати з погляду фізичних дій і матеріальних наслідків. А частина того, що я роблю, належить до іншої системи знань.

— Системи знань, яку неможливо перевірити? — уточнив Артур.

— Не зовсім. Просто не все можна побачити, якщо не знаєш, на що дивитися. Здебільшого магія — це не те, чого ви не можете пояснити. Це те, чого звичайна людина не здатна помітити.

Пол недовірливо похитав головою.

— Тобто якщо я чогось не бачу, це ще не означає, що воно не існує?

— Саме так, — без роздратування відповіла Мілана. — Але й те, що ви чогось не помітили, не доводить, що цього не було. Я не прошу вас вірити мені на слово. І не стверджую, що магія пояснює аварію. Я лише кажу, що обряд мав для мене конкретний зміст, навіть якщо його сенс не очевидний для стороннього спостерігача.

Артур зробив коротку нотатку.

— Добре. Тоді відділимо одне від іншого. Ви можете пояснити свої дії, а ми перевіримо, чи залишилися після них якісь матеріальні сліди. Якщо ви стверджуєте, що проводили захисний обряд, це не відповідає на запитання, чому автомобіль не загальмував.

— Згодна, — сказала Мілана. — І я не збираюся підміняти одне іншим. Я не механік і не можу сказати, що сталося з гальмами. Але можу допомогти вам розібратися з тією частиною подій, у якій сама брала участь.