9

Пол майже не пам’ятав, як дістався поліцейського відділку. Дорогою він кілька разів ловив себе на тому, що їде за звичкою, не помічаючи ні світлофорів, ні перехожих, ні машин, які раз у раз виринали перед ним із потоку. Відтоді, як він побачив Айшен востаннє, минуло зовсім небагато часу, але здавалося, ніби звичний світ устиг віддалитися від нього на роки. Люди кудись поспішали, купували каву, сварилися через парковку, розмовляли телефоном, і ніхто з них не знав, що для нього цей день уже ніколи не закінчиться по-справжньому.

Він приїхав не тому, що вірив у можливість знайти відповідь. Просто після тієї ночі бездіяльність стала нестерпною. Слова Айшен не давали спокою. "Я гальмувала". Вона сказала це так упевнено, ніби йшлося про щось очевидне, про факт, який не потребував ані доказів, ані пояснень. А він прокинувся з цими словами в голові й відтоді не міг позбутися відчуття, що мусить бодай щось зробити.

На вході його попросили назвати прізвище, пояснити мету візиту й зачекати. Пол виконав усі формальності, відповідаючи коротко й без зайвих запитань. У коридорі стояли кілька стільців, біля вікна розмовляли двоє чоловіків, а за дверима з матовим склом хтось монотонно диктував свідчення. Звичайний поліцейський відділок, у якому відбувалися десятки справ, і жодна з них не зупинялася через те, що в когось померла наречена.

Коли двері нарешті відчинилися, до нього вийшов чоловік років сорока. Темне волосся, коротко підстрижене з боків, трохи сивини біля скронь, сорочка без краватки й та зосереджена втома на обличчі, яка виникає не після однієї важкої ночі, а після багатьох років роботи. Він звірився з паперами в руці.

— Пол?

— Так.

— Артур Грей. Я веду справу щодо аварії вашої нареченої. Проходьте, будь ласка.

Артур не простягнув руки й не висловив співчуття, яке Пол уже кілька разів чув від людей, що не знали, що ще можна сказати. Він лише відступив убік, пропускаючи його до кабінету. Пол навіть відчув полегшення від цієї стриманості. Принаймні тут від нього не вимагатимуть відповідати на слова, на які він не мав відповіді.

У кабінеті стояв письмовий стіл із двома моніторами, шафа з папками й невеликий стіл для відвідувачів. На одному з моніторів було відкрите зображення перехрестя, знятого згори. Артур запропонував Полу сісти, сам повернувся до робочого місця й переглянув кілька сторінок у справі.

— Перед тим як ми перейдемо до відеозапису, хочу уточнити деякі обставини. Ви з Айшен мали зустрітися біля реєстраційного офісу в день весілля?

— Так. Я чекав на неї там.

— Вона мала приїхати сама?

— Так. Вона хотіла сама сісти за кермо. Машина була моїм подарунком, і вона збиралася трохи покататися перед церемонією.

Артур зробив коротку позначку.

— Вона знала маршрут?

— Звісно. Ми не раз їздили тією дорогою.

— Чи були у вас відомості про якісь технічні несправності автомобіля?

— Ні. Машина була нова, я сам її придбав для неї... Учора. Я перевірив документи перед купівлею. Нічого підозрілого не було.

— Ви особисто оглядали гальмівну систему?

Пол на мить замовк.

— Ні. Я не механік. Автомобіль перевіряли перед продажем.

Артур не став коментувати відповідь. Він поклав ручку на стіл і подивився на Пола.

— Добре. Я запитую не для того, щоб перекласти на вас відповідальність. Нам потрібно встановити, чи могла технічна несправність призвести до аварії, чи є підстави розглядати інші версії.

Пол кивнув. Саме цього він і хотів: щоб хтось нарешті говорив не про те, як важко втрачати близьку людину, а про те, що сталося насправді.

— Я хотів би показати вам один запис, — продовжив Артур. — Це відео з дорожньої камери. Ми вже отримали копію й переглянули її кілька разів. Є обставини, які потребують пояснення.

Він розвернув монітор до Пола. На екрані було перехрестя. Знайомі обриси дороги, смуга узбіччя, дорожній знак, який Пол бачив незліченну кількість разів, хоча раніше ніколи не звертав на нього уваги. Зображення було не надто чітким, але для встановлення послідовності подій його вистачало. Відео починалося за кілька секунд до зіткнення.

З правого боку кадру з’явилася зелена машина. Пол мимоволі подався вперед. Він упізнав її відразу — не лише за кольором і формою, а й за червоним бантом, який дівчата разом прикріпили до капота напередодні. Бант здавався недоречно святковим серед сірої дороги та нерухомих будівель.

Машина наближалася до перехрестя.

— Зверніть увагу на її швидкість, — сказав Артур.

Пол дивився на екран, намагаючись оцінити те, що бачив. Машина рухалася швидко, але не настільки, щоб він міг упевнено сказати, що Айшен перевищила допустиму швидкість. Камера не давала змоги визначити точні показники без додаткових розрахунків.

— Вона не сповільнюється, — зауважив Артур. — Принаймні на цьому записі.

Зелена машина продовжувала рух. Збоку в кадр увійшла вантажівка. Далі все відбулося швидко: зіткнення, різкий рух автомобіля, зображення, яке на мить затремтіло від вібрації камери.

Пол відвів погляд.

— Ми не будемо зараз робити остаточних висновків щодо швидкості, — сказав Артур, зупинивши відео. — Для цього потрібні додаткові розрахунки й результати технічної експертизи. Але є інша обставина. - Він перемотав запис назад, до моменту, коли машина наближалася до перехрестя, і запустив його знову.

— Чому вона намагалася покінчити із собою?

- Що?

- Ви бачите стоп-сигнали?

Пол вдивився в екран. Зелена машина рухалася дорогою. На її задній частині не з’являлося червоного світла.

— Ні, — відповів він після кількох секунд.

— Ми перевірили цей фрагмент на різних налаштуваннях яскравості. Результат той самий. На записі стоп-сигнали не загоряються. - Артур зупинив відео й повернувся до столу. — На цьому етапі ми розглядаємо кілька версій. Технічна несправність, зокрема проблема з гальмівною системою або її керуванням. Можливе втручання в роботу автомобіля. Є й інші обставини, які ми поки що не можемо виключити. - Він на мить замовк, добираючи слова. — З огляду на те, що автомобіль не сповільнюється перед перехрестям, нам доводиться перевіряти й версію навмисного зіткнення. Зокрема, можливість того, що водійка свідомо не намагалася уникнути аварії.