3

Айшен відчинила хвіртку й повела подруг до автомобіля, припаркованого біля будинку. Навіть у вечірніх сутінках його зелений кузов вирізнявся насиченим відтінком, а гладенькі поверхні відбивали світло ліхтаря над ґанком. Машина була новою, ще не встигла обрости дрібними подряпинами й слідами повсякденного користування, тож Айшен мимоволі сповільнила крок, коли підійшла до неї. Вона й досі не цілком звикла до думки, що автомобіль належить їй, хоча ключі вже кілька годин лежали в кишені її куртки.

— Ну, показуй свій скарб, — зажадала Марта, одна з подруг, обходячи машину спереду. — А то ти розповідала про нього так, наче Пол подарував тобі невеликий приватний літак.

— Літак було б складніше паркувати, — відповіла Айшен, натискаючи кнопку на брелоку. Автомобіль коротко блимнув фарами, і вона задоволено всміхнулася. — А з цим, сподіваюся, проблем буде менше.

Дівчата навперебій почали розпитувати її про марку, комплектацію та те, чи сама вона вибирала машину. Айшен відповідала, показувала салон, пояснювала, що Пол знав про її бажання мати власний автомобіль, але до останнього не розкривав, який саме подарунок підготував. Розмова швидко перейшла до припущень, скільки часу знадобиться, щоб звикнути до нової машини, а потім — до жартів про те, кому першій дозволять проїхатися на пасажирському сидінні.

Дженн трималася трохи осторонь. Вона не поспішала заглядати в салон і майже не брала участі в обговоренні технічних характеристик, натомість уважно оглядала автомобіль, ніби намагалася оцінити не його вартість чи зручність, а щось значно менш очевидне. Айшен помітила цей погляд, але не надала йому особливого значення: сестра могла знайти привід для своїх міркувань майже в будь-якій речі, а новий автомобіль, очевидно, був для цього особливо сприятливим об'єктом.

— Що? — запитала Айшен, коли Дженн нарешті підійшла ближче.

— Нічого. Просто дивлюся.

— На машину?

— А на що ще?

— Не знаю. Може, на невидимий енергетичний шлейф, який тягнеться за нею від попереднього власника.

Дженн скривилася, а Марта пирснула зі сміху.

— Дуже дотепно. Але я серйозно, Айшен. Ти збираєшся завтра їхати на цьому автомобілі?

— Саме так. Якщо він раптом не вирішить, що весілля йому не до вподоби.

— Тоді його потрібно освятити.

На кілька секунд розмова стихла. Айшен подивилася на сестру, перевіряючи, чи та жартує, але Дженн зберігала цілком серйозний вираз обличчя. Вона вимовила це так, ніби йшлося про очевидну вимогу, яку всі присутні мали б знати й без пояснень.

— Освятити? — перепитала Марта. — Ти хочеш запросити священника, щоб він побризкав машину водою?

— Не священника. Мілану.

— Це ім'я чи назва послуги?

— Марто, ну серйозно.

— Я цілком серйозно. Просто намагаюся зрозуміти, що саме ми зараз обговорюємо.

Дженн глибоко вдихнула, очевидно вирішивши, що знову опинилася серед людей, які не здатні поставитися до важливих речей належним чином.

— Мілана — моя знайома. Вона практикує світлу магію, працює із захисними обрядами й уміє очищати речі від чужого впливу. Я познайомилася з нею через спільних знайомих, коли шукала людину, яка справді розуміється на таких речах, а не просто продає кристали в інтернеті й розповідає всім, що вони лікують усі хвороби. Вона живе неподалік, приймає людей, які звертаються до неї по допомогу, і не займається тими дурницями, якими захоплюються різні самопроголошені маги.

— Тобто вона професійна відьма? — уточнила Марта.

— Якщо тобі так простіше, можеш називати її так.

— А їй самій так простіше?

— Я не збираюся відповідати за те, як вона ставиться до чужих слів.

Айшен прихилилася стегном до крила автомобіля, спостерігаючи за сестрою. Дженн говорила дедалі впевненіше, і в її голосі з'явилася та особлива інтонація, яку Айшен добре знала: сестра вже не просто висловлювала думку, а захищала цілу систему переконань, у якій кожне заперечення сприймалося як доказ чужого невігластва.

— Гаразд, — сказала Айшен. — Припустімо, Мілана справді вміє проводити такі обряди. Але чому саме автомобіль? Ти ж не пропонуєш освячувати кожну річ, яку я отримую в подарунок.

— Не кожну. Але ця річ увійде у вашу сім'ю. Пол подарував її тобі напередодні весілля, і тепер вона буде частиною вашого спільного життя. Ти їздитимеш на ній, він їздитиме з тобою, ви будете разом подорожувати. А ти взагалі знаєш, скільки людей торкалося цієї машини до того, як вона опинилася в тебе? Хто нею користувався, хто ремонтував, хто мав доступ до салону? Ми не знаємо, що за енергетичний слід залишили попередні власники.

— Механіки, продавці, можливо, прибиральник, — перелічила Айшен. — Якщо серед них був особливо негативний прибиральник, я, звісно, не знаю, що тепер робити.

— Ти знову все зводиш до жартів.

— Тому що ти говориш про невидимі сліди, які ніхто не може перевірити.

— Не все у світі можна перевірити звичайними приладами.

— Це правда. Наприклад, неможливо приладом виміряти, наскільки сильно я зараз хочу сісти за кермо й поїхати кудись, де ніхто не розповідатиме мені про енергетичні сліди.

Марта знову засміялася, а Дженн роздратовано відвернулася до автомобіля. На мить здавалося, що розмова закінчиться саме так, як закінчувалися десятки попередніх: сестри залишаться кожна при своїй думці, а за кілька хвилин перейдуть до іншої теми. Проте Айшен помітила, що Дженн не просто ображається на жарти. Їй справді було важливо переконати сестру, і ця наполегливість змусила Айшен трохи пом'якшити тон.

— Послухай, — сказала вона вже без усмішки. — Я не вірю в те, про що ти говориш, але це не означає, що я вважаю тебе дурною. Ти маєш право цікавитися чим завгодно, доки не змушуєш інших жити за твоїми правилами. Якщо тобі хочеться запросити свою знайому й провести якийсь обряд, я не бачу причини сваритися через це. Просто не очікуй, що я раптом почну вірити в магію.

Дженн повільно повернулася до неї.

— Я й не очікую. Мені достатньо, щоб ти не заважала.