31

– Надії лише не вистачає! – буркнув слідчий, вдивляючись у розмаїття імен Агнеси Врублевської. – Далеко зібралися?! – слідчий років шістдесяти пильно роздивлявся крізь товсті лінзи окулярів жінку, яка на перший погляд здавалася привабливою, але вже понад сорок років слідчий переконувався, що зовнішність дуже часто буває оманливою.

Іван Федорович Сидоренко, слідчий з багатим досвідом розумів, що так легко впіймана пташка не защебече, тому запасався терпінням і фактами та доказами, які продовжував збирати проти цієї пані.

– Ну, і навіщо ви мене тут тримаєте? – скептично спитала Віра Павлівна Левченко, вона ж Агнеса Врублевська, вона ж «Клеопатра» і збиралася стати Любов`ю.

– Як до вас краще звертатися, невловима меснице? – з іронією в голосі поцікавився Іван Федорович, час від часу зустрічаючись поглядом з арештованою.

– Агнеса! – гордо задравши носа, поважно протягла жінка.

– Отже, Агнесо, давайте будемо відвертими одне з одним, – серйозно сказав слідчий – якщо ви розповісте все самостійно, то можу ручатися, що на пару років менше вам доведеться сидіти за гратами, в протилежному випадку сядете по повній. То що скажете?

– І не подумаю нічого вам розповідати, тим паче, якщо ви й так усе знаєте… – іронічно промовила Агнеса-Віра.

– Саме це я й передбачував! – хмикнув Сидоренко та гукнув басом – конвойний, забирай панянку! На сьогодні завершимо! – підморгнувши ув`язненій, чоловік дав їй зрозуміти, що так просто від неї не відчепиться. Клеопатра не на жарт злякалася, але трималася гідно, не видаючи власного хвилювання.

Ментально впіймавши Клеопатру на гачок, Сидоренко попрямував до іншої кімнати для допитів, де якраз перебував Дмитро Кравченко – колишній коханець Агнеси Врублевської, і нинішній бойфренд Теодори Подільської.

– То ж для чого ви викрадали малого Врублевського? – суворо запитав слідчий.

Кравченко впіймавши у голосі правоохоронця зухвалі нотки, усміхнувся, а через якусь мить відповів:

– Спитайте в мого адвоката!

– Неодмінно, пане Кравченко, але мені було б цікавіше поспілкуватися з вами.

– Не скажу, що це взаємно!

– Ну добре! – посміхнувся Сидоренко. – Як скажете! От тільки Клеопатра була більш говіркою! – Іван Федорович передбачивши поведінку затриманого пішов іншим шляхом. – Вона чомусь стверджує, що ви викрали малюка з метою викупу та саме ви причетні до вбивства Олександра Подільського.

– Клеопатра! – не приховуючи власного подиву повторив Кравченко. – Але ж… вона загинула... чи ні!? – очі чоловіка розширилися і він, подолавши шок, почав говорити. – Значить недарма я підозрював, що вона жива… Але я не крав малого, присягаюся!

– Ви не хвилюйтеся так, пане Кравченко, слідство в усьому розбереться! – Припустимо, що не ви влаштували викрадення. А навіщо ви вбили Олександра Подільського?

– Так він же помер від серцевого нападу! – зауважив чоловік.

– Ви спрацювали так, що комар носа не підточить! – заувжив Сидоренко. – Молодець! Але ви не врахували одного-єдиного факту: розтин показав, що серцевий напад настав внаслідок вживання певної речовини, і ви чудово знаєте якої. Чому пані Подільська закрила очі на цей факт і не захотіла, щоб ми порушували кримінальну справу списавши усе на серцевий напад – це інша справа.

– І тут пронюхали… – повісивши голову Кравченко кілька хвилин мовчки просидів, мабуть, згадуючи певні події свого різнобарвного життя. – Я лише хотів бути батьком для своєї дочки, яку шукав довгі роки! Мені вдалося з`ясувати, хто її в мене вкрав, і вийшовши на слід Подільського, почав йому спочатку пропонувати угоду, а потім погрожувати. Коли він сказав, що заявить на мене до поліції, то я вирішив діяти миттєво, тим більше, що я дізнався про те, що Аліна не його дочка.

– І не ваша! – впевнено заявив Сидоренко. – Ваша дочка дійсно народилася слабкою, і згодом померла.

– Ні, цього не може бути! – серйозно заявив Дмитро Кравченко. – Мене ж запевняли, що…

– За гроші люди ладні й не таке обіцяти, а за гарні – тим паче!

– Не розумію, про що ви! – відверто збрехав Кравченко.

– Не ламайте комедію! Не хочете – не говоріть, я і сам все скажу. – поправивши окуляри, що сповзали з перенісся, впевнено заявив слідчий. – Так от, вам надали неправдиву інформацію, що буцім-то ваша дочка вижила, лише заради власної наживи, адже за таку інформацію, ви ладні були платити більше. Так от, Аліна народилася і не в Подільських, і не у вас, а в молодої співачки-початківиці, яка потрапила в автомобільну аварію. Бідолаху врятувати не вдалося, а от недоношену донечку врятували, і так як родичів, які б претендували на немовля не знайшлося, бо їх не було в загиблої, дівчинку видали за дочку Врублевських. Запевняю вас, це не ваша дитина. Але у вас дійсно є донька, яку народила Агнеса Врублевська та покинула в пологовому будинку селища Зоряне, в яке навмисно поїхала народжувати, прикрившись черговими гастролями. Дівчинку незабаром забрали в Дім малютки, звідки згодом вдочерила бездітна пара з Чехії. Це все, що відомо, адже таємниця вдочеріння є непорушною, і ніхто не має права втручатися в життя людей без їхньої згоди на це…

– То ж виходить… – процідив крізь зуби Кравченко.

– Так, виходить, що ви вбили Олександра Подільського просто так, без причини так би мовити…

– А як же Клеопатра могла?… – Кравченко вирячив глибокі очі на слідчого.

– Так, здивувала… – схвально кивнув головою Сидоренко. – Вона інсценувала власну гибель задля того, аби ви повірили, що вона загинула і не погрожували все розказати чоловікові. І байдуже, що попередньо зламаний літак з екіпажем розбився практично одразу після взлету. На борту були її речі, а це означало, що всі подумали ніби вона теж була на борту літака, лише тіло її зникло, а так все добре. В Агнеси-Клеопатри вже були заздалегідь підготовлені документи на ім`я Віри Павлівни Левченко та куплена домовленість із пластичним хірургом, який повністю змінив її обличчя. Віра Павлівна гарненько підчистивши власну біографію влаштувалася в сім`ю Врублевського Степана покоївкою, іншими словами: вона повернулася до себе додому, проте геть у іншому статусі. Вона раділа, що чоловік відчайдушно намагався знайти її тіло та ніяк не мирився із гибеллю коханої жінки. Він так і не дізнався про її походеньки наліво та покинуту народжену доньку. Так само він не дізнався й про те, як насправді у них з`явився син Андрій, якого ніби-то пані Врублевська народила сама, природнім шляхом. Вона брехала не тільки вам, вона брехала собі, чоловікові, сину і всім навколо. Вона сподівалася, що колись зможе стати дружиною Врублевського та матір`ю Андрія і все чекала моменту, коли можна буде пустити пил в очі чоловікові та знову вийти за нього. Її плани перебила Аліна, яку ваша знайома Теодора Подільська використала заради власної наживи, видавши заміж за багатія, який давно сох за талановитою красунею. Клеопатра слідкувала за кожним кроком молодої суперниці та підкидала анонімки з погрозами в надії, що Аліна втече, але не так сталося, як гадалося. Клеопатра викрала сина Аліни з метою, аби та покинула чоловіка та зникла з їхнього життя. Коли малий раптово захворів, хитра жінка не бажаючи возитись з ним по лікарнях, щоб не викликати ні в кого підозри, підкинула його Врублевським. Та й після того, як вона випадково замість Аліни вбила Степана, Агнеса зрозуміла, що фортуна цього разу знову проти неї і вирішила втікати. Так, саме вона передала фрукти і сік з ціаністим калієм в палату Аліни Врублевської, який випадково випив сам Степан не підозрюючи, що став жертвою своєї «покійної» дружини, яка спала й бачила, як позбудеться ненависної суперниці.