30

Андрій все ж діставшись до будинку Віри зі своїми товаришами сумнівної зовнішності, спочатку переконався, що жінка там. Маленький вогник за вікном тихенько тремтів, ніби боячись, що будь-якої миті якась значна сила зможе його знищити.

Того вечора Віра не передчуваючи біди сиділа без діла, як і завжди останнім часом, із важкою головою та не менш важкими роздумами. Коли в двері заколотили вона на мить підскочила на стільці та зібралася втікати, але куди втечеш посеред ночі в дрімучому лісі. Тільки жінка зібралася дістати старенький револьвер, як вхідні двері голосно впали на піл, а в дверному пройомі з`явилася кремезна чоловіча постать.

– Хто ви? Що вам треба? – закричала жінка, розуміючи, що в цій ситуації її зможе врятувати хіба тільки диво.

– Очищення совісті! – посміхнувся кремез так, що жінка у пітьмі зуміла розгледіти його злий оскал.

– Йдіть звідси! – побачивши за спиною неочікуваного гостя ще три силуети, жінка вирішила, що опиратися марно.

– А то поліцію викличеш?

Раптом їй почувся досить знайомий голос.

– Андрій??? – здивовано протягнула жінка.

– Так, він самий, Віро Павлівно, чи як тебе там!

– Що тобі треба?!

– Давай питання ставитиму я! – різко озвався молодий чоловік. – і це не питання, а чітка вказівка.

– А якщо я відмовлюся відповідати?

– Ну то й відмовишся! – спокійно озвався молодий Врублевський усідаючись на стілець навпроти своєї співрозмовниці. – З тобою хлопці поговорять. Та й ніхто тебе не шукатиме! Хоча стривай! – посміхнувся Андрій. – Я здам тебе твоєму товаришу, який так відчайдушно тебе шукає.

– Що тобі треба? – кольнувши молодого чоловіка крижаним поглядом запитала жінка.

– Поговорити! Всього лишень поговорити, не хвилюйся! Але зауваж, якшо ти збрешеш, то це не піде тобі на користь.

– Може її зв`язати? – озвався з дальнього кутка кімнати здоровань, який на перший погляд не вирізнявся високим рівнем айк`ю.

– То на крайній випадок! – озвався до нього Андрій.

– Ну то з чого почнемо? – запитав молодий Врублевський. – Мабуть, з того навіщо ти вбила мого батька? То ж чекаю відповіді.

– Я не збиралася його труїти! – тяжко зітхнула Віра. – Я хотіла вбити негідницю Аліну. І навіщо вона тільки з`явилася в нашому житті?

– Вашому?! – здивувався молодий чоловік. – Чому вашому?

– Тому що Степан мій чоловік...був.

– У твоїх фантазіях?

– У моєму житті! – знову зітхнула Віра. – Я Агнеса Врублевська, твоя матір…

В старенькій хатинці в глибині лісу настала гнітюча тиша. Віра відчула деяке полегшення після свого зізнання, але Андрій не очікував почути такого.

– Так, я можу уявити твої почуття зараз, але це правда! Можеш задавати мені будь-які питання, що стосуються твого дитинства, чи нашого минулого життя, щоб переконатися в тому, що це правда.

– Чому ти вирішила позбутися нас? – холодно запитав молодий чоловік.

– Я не вирішувала… просто так склалися обставини. – Віра зітхнула, а потім продовжила. – Я зв`язалася з одним чоловіком, союз із яким зіграв зі мною злий жарт. Саме через нього я пішла на цей крок… коли ми трохи прожили з твоїм батьком, то в якийсь момент я відчула, що колишня пристрасть кудись зникла, натомість ми стали дедалі частіше говорити про побут і рутинні справи. Саме в такий кризовий період відбулася рокова зустріч з Дмитром, який видаючи себе за бізнесмена виявився бандитом, але непростим… Ми з ним часто розходилися, а потім мирилися, але коли я остаточно вирішила піти від нього він пригрозив, що вб`є тебе і батька. І тому я вирішила інсценувати власну загибель.

– Але ж твій літак справді упав і екіпаж загинув!? – здивувався Андрій.

– Перед взльотом я вивела з ладу двигун. Не дивуйся, я дізналася заздалегідь як це зробити можна було… Я знайшла відмовку щоб не летіти в той момент, але речі і все, що могло б довести мою присутність залишила на борту.

– Тобто, ти свідомо відправила людей на гибель?

– Я вас рятувала!

– Чи себе… – висловив припущення молодий чоловік.

Вдавши, що не почула Віра продовжила далі.

– Я зробила пластику, перечекала якийсь час і з новими документами влаштувалася до Степана покоївкою. Далі ти сам все знаєш. Ти навіть не уявляєш чого мені вартувало дивитися на вас щодня, але не підійти і не сказати про те, як люблю вас…

– Але ж це був твій свідомий вибір!

– Так, можливо, але я за нього заплатила по повній.

– Тому ти й батька відправила на той світ, через велике кохання…

– Я не хотіла його вбивати. Я лише хотіла позбутися тієї мерзоти, щоб лишити все як було до її появи у нашому домі… – Віра-Агнеса зітхнула. – Я лише хотіла бути щасливою врешті-решт.

– Ти б могла стати щасливою за рахунок чужих життів? – з докором поглянувши на матір, якою до цього моменту пишався, Андрій зневажливо запитав та відвів погляд убік.

– Щастя, синку, то поняття абстрактне…

– Не смій називати мене сином! – прошипів Андрій. – Моя матір померла понад п`ятнадцять років тому і крапка.

– Не будь несправедливим по відношенню до мене! – завопила жінка.

– Твоя правда, буду справедливим! – поважно заявив молодий чоловік. – Хлопці, забирайте її.

Намагаючись не видати внутрішнього хвилювання, адже почута інформація добряче вибила його з колії, молодик вирішив віддати жінку правосуддю.

Повернувшись додому, розчавлений Андрій довго сидів у передпокої на пуфі не взмозі навіть розв`язати шнурки на черевиках. Раптом його увагу привернула розмова
Крістіни по телефону. «Дивно, – промайнуло в Андрієвій голові, – п`ята ранку і вона не спить? Чи не сталося чого?» Спантеличений молодик не знімаючи черевиків тихенько підійшов до дверей спальні аби переконатися, що з Крістіною все добре і мимовільно став свідком телефонної розмови:

– А якщо він незабаром запитає, то що я йому скажу? – злісно запитала Андрієва дружина. – Ну то й що! Мамо, він же не дурень, рано чи пізно про все здогадається, тим більше: він медик… Ну повідомила я йому про вагітність, і що з того? Він знову не прийшов ночувати, і на роботі його теж нема, я туди вже десять разів дзвонила!