28

Одного сонячного ранку в Аліниній кімнаті роздався телефонний дзвінок. Молода жінка трохи здивувалася побачивши номер з кодом іншої країни, але це не завадило їй прийняти виклик.

– Алло, це Аліна Подільська? – почувши питання англійською мовою, молода жінка майже одразу впізнала голос.

– Так, це я.

– Аліночко, де ж ти запропаститалася? – запитала жінка з гарно поставленим, дикторським голосом.

– Пані Елеоноро, я так рада вас чути! – ледь не розплакавшись від неочікуваного дзвінка Віденської викладачки, відповіла Аліна.

Аліна Подільська була найкращою ученицею в Елеонори. Викладачка захоплювалася дівчиною не просто так, адже в юній співачці поєднувалися такі риси як: наполегливість, відповідальність і працелюбність, а вперемішку з талантом та природними задатками це було взагалі чудово. Елеонора півтора року чекала допоки її фаворитка приїде назад, але та як у воду канула. Аліна не лише не повернулася, але й зникла з радарів, ставши недоступною у всіх соцмережах та месенджерах.

– Як ти, Аліно? – щиро поцікавилася жінка.

– Нормально! А ви, пані Елеоноро?

– А я чудом знайшла твій номер і набрала. Ти відповіла з першого разу, а отже це доля!

– Дійсно, я змушена була обірвати всі зв`язки… – приречено відказала молода жінка.

– Але все потім! – зауважила Елеонора. –
Я хочу тобі запропонувати головну роль у мюзиклі «Зламані крила.» Умови контракту тобі сподобаються! – запевнила співрозмовниця, яка завжди була для Аліни авторитетом. – Що скажеш?!

Аліна Врублевська хотіла спочатку відмовитися, але не стала цього робити лише з відчуття такту і поваги до Елеонори.

– Я змушена подумати, пані Елеоноро! – натомість відповіла вона.

– О, звісно, Аліно! – згодилася жінка бальзаківського віку, яка не маючи сім`ї жила своєю професією та раділа здобуткам і досягненням власних студенток. – Але в тебе на роздуми не більше трьох днів! – попередила Елеонора. – Адже сама розумієш, чекати довго не зможемо!

– Добре! – спокійно відповіла Аліна. – Я впевнена, що наберу вам раніше! – На все добре!

– Рада були почути! – відповіла викладачка. – Бувай!

У Аліні після дзвінка викладачки боролися змішані почуття. Буквально вчора Андрій сказав, що iде від Крістіни, а це означало, що тепер ніщо не завдить їм бути разом. Звісно, молода жінка нікуди не збиралася їхати, адже не хотіла розлучатися з коханим Андрієм, який вже без однієї хвилини був вільним чоловіком.

Андрій того дня прокинувся у гарному настрої та поглянувши на годинник зрозумів, що має в запасі вагон часу і має нагоду довше полежати в ліжку, адже друга зміна розпочнеться аж о чотирнадцятій годині. Молодик заплющивши очі уявляв як зовсім скоро зможе жити разом з коханою жінкою та стане батьком. Друга обставина його ще більше хвилювала і він відчув як прискорено забилося його серце. Шукаючи в телефоні номер свого адвоката, молодий чоловік з полегшенням відчув, що зовсім скоро звільниться від ненависної Крістіни, яка останнім часом його безмежно дратувала і витягувала всі жили.

Ідея з одруженням його від самого початку не приваблювала, але він думав, що зможе вжитися з дівчиною, яка протягом тривалого часу здавалася йому другом та підтримкою. Як виявилося, Крістіна чудово маскувалася під пухнасту й білу кицьку, яка за вказівкою власного батька вийшла заміж за Врублевського-молодшого через його статки. Звісно, вона очікувала, що після одруження Земля закрутиться лише навколо неї, але не так сталося як гадалося, і зовсім скоро після весілля молода жінка почала шкодувати про свій вибір, і це було взаємно.

Андрієві думки перебив надокучливий дзвінок у двері, що без перестанку дзвенівши не залишив молодому чоловікові шансу.

Відчинивши двері Андрій отетерів, коли побачив перед собою Крістіну.

– Чого тобі? – роздратовано спитав він, зав`язуючи на собі халат.

– І тобі доброго ранку! – посміхнулася Крістіна своїми яскраво-червоними устами. – Я зайду!

Ніби запитавши, поставила молода жінка чоловіка перед фактом.

– Що тебе сюди привело? – зачинивши за нею вхідні двері, поцікавився Андрій.

– Ну, взагалі-то це ж і моя оселя теж!

Щоб не повторюватися вкотре, Андрій мовчки зітхнув та відвернув від дружини голову.

– Ну чого ти дуєшся, перестань! – надувши губи сказала Крістіна. – Ну вибач мене, я не мала рації. Але і ти ж теж добрий! Увірвався, почав кричати та соромити мене при друзях.

– Крістіно, яке це вже має значення?! – задаючи риторичне питання, Андрій увімкнув кавову машину. – Каву будеш? – виключно заради люб`язності запитав чоловік.

– Мабуть, ні! – загадково поглянувши на чоловіка, відповіла Крістіна.

– Чому? – здивувася Андрій. – Ти і не п`єш зранку кави? Ти не занедужала? – скептично посміхнувшись, Андрій підставив чашку під апарат, який тоненькою струйкою подав пінний, ароматний напій, що не лише здатен був бадьорити, а ще й надихати та відновлювати.

– Андрійку, – дочекавшись, коли нарешті чоловік сяде з кавою навпроти неї, Крістіна прикинувшись лисицею, почала вмикати на повну свої чари. – Ну пробач мені, будь ласка! Ну не сердься на мене!

– Крістіно, не треба! – суворо зауважив Андрій. – Якщо це заради квартири, то мій адвокат із твоїм усе вирішать!

– Та до чого тут квартира? – закліпавши довжелезними, штучними віями, запитала така ж штучна Крістіна.

– Крістіно, я подаю на розлучення! – відсьорбнувши черговий ковток бадьорого напою, серйозно та впевнено заявив Андрій. – Так не може далі продовжуватися.

– Мабуть, ти маєш рацію! – вдягнувши на обличчя кам`яну маску, згодилася молода жінка. – Тільки що мені дитині сказати, коли вона запитає про батька?!

– Ти про що!? – вирячивши очі на дружину, Андрій відчув як ковток спинився десь у горлі, сплутавши його зі своєю кінцевою зупинкою: шлунком. – Про що ти говориш?! – відкашлявшись намагався прийти до тями Андрій Врублевський, але це було безуспішно.