24

Теодора вже подумки готувалася до весілля з Дмитром, хоча зовсім нещодавно зарікалася довіку кохати свого Олександра. Життя вирує, немов гірська річка, що буйним потоком зносить все на своєму шляху, так і кохання та пристрасть у серці Подільської вирувало з корінням усі колишні сумніви та застороги. Звісно, вона розуміла, що якби на місці Дмитра Кравченка був простий роботяга із заводу, то шансу на майбутнє з нею він би не отримав, але ж Дмитро не простий роботяга!

І хоча він ще не зробив жінці пропозицію, але вона відчувала, що от-от така хвилююча подія відбудеться і вона, як годиться достойній дамі, згодиться подумати над його пропозицією кілька днів, а то й тижнів:

— Нехай постраждає в болісному очікуванні! — гортаючи каталог з весільними сукнями, Теодора голосно відсьорбнула гарячого чаю та широко посміхнулася — заборонений плід солодший! — солодко зітхнувши, жінка знову взялася за розглядування шикарних нарядів, у кожному з яких бачила себе.

Якби вона знала, хто насправді той Дмитро, і чому він до неї підступився, то її ілюзії щодо кохання та одруження розлетілися б на друзки, які вже нікому й ніколи не вдалося б зібрати до купи.

Коли Віра дізналася, що Степан помер, то розкидала і розшматовувала все, що першим потрапляло під руки. Закритий заміський пансіонат для літніх людей, у який вона влаштувалася тимчасовою доглядальницею змінивши ім'я та дещо підкоригуваввши зовнішність, в ту мить потрепав від жіночої ненависті та агресії.

— Агнеса, Віра, Любов! — шматуючи на частини паспорт на ім'я Віра Павлівна Левченко кричала жінка. — Яке ж буде наступним!? Бодай ви всі провалилися!

Любов, таке ім'я вона собі обрала цього разу, витирала непрохані сльози, що нахабно бриніли на її очах та не хотіла вірити в те, що якась пройдисвітка зруйнувала її життя, залізши в будинок Степана Врублевського.

— Якби ж то, тільки в

будинок! — кричала Любов Андріївна Мазуренко: саме таке ім'я було в її новому паспорті. — Та гадюка влізла у його серце та забрала в мене!

Любов, вона ж Віра трохи заспокоївшись поправляла на собі чорну перуку та окуляри в квадратній оправі. Вона дивилася на своє відображення у дзеркалі та не могла повірити, що так виглядає. Вона не могла змиритися зі своєю зовнішністю жіночки передпенсійного віку тоді, коли в душі вона була молода і зовні могла б бути значно моложавішою та привабливішою.

Любов, вона ж Віра, вона ж Агнеса Врублевська, весь час жила спогадами, заганяючи ними ж себе в глухий кут, в якому щоразу забивалась все глибше, а от вибратися назад було дедалі менше шансів.

Вона, заплющивши очі, пригадувала як познайомилася зі Степаном, як він, подібно до вірного собаки, ходив за нею слідом та оббивав її пороги. Жінка мимоволі посміхалась, пригадуючи їхнє одруження та свій перший, невдалий шлюб. Вона пригадувала, як дуже Степан хотів від неї дитину, але після невдалого аборту, який вона зробила від колишнього, лікарі лише розводили руками та казали:

— Ми ж вас попереджали, що таке може бути, а тепер пізно!

— Можна взяти малюка з дитячого будинку, їх там багато позбавлених материнської ласки та любові! — вставила свої п'ять медсестра, що сиділа з акушером-гінекологом.

Агнеса вискочила від них немов ошпарена, не забувши при цьому добряче гепнути дверима, щоб аж затрусилися стіни. На коридорі жінка натрапила на молоду та привабливу дівчину, навіть дещо схожу на саму Агнесу, яка голосно ридала затулившись руками, ніби сховавшись за тонкі пальці від усього світу.

— Що, теж помилки минулого не дають спокою тепер?! — присівши поряд спитала Агнеса Врублевська.

— Звідки ви знаєте? — здивовано поглянувши на неї молода красуня остовпіла, витерши рукавом шмарклі, сльози та слину одним лише рухом.

— Не важко здогадатися! — закидаючи ногу на ногу, Агнеса відкинула назад своє густе, золотаве волосся, що робило її схожою на лісову мавку.

— Він обіцяв, що кине свою дружину і одружиться зі мною, — навзрид заплакала юна красуня, якій від сили було вісімнадцять років, — а коли дізнався, що я чекаю дитину від нього, то сказав, щоб я забиралася на всі чотири сторони, адже лише тупа курка може бути такою наївною! — дівча вибухнуло плачем з новою силою, не тямлячись від горя. — А мені що тепер робити? Що, скажіть на милість!? — знову витершись рукавом серйозно запитала дівчина в Агнеси. — Я з багатодітної сім'ї, мамина опора та підтримка поїхала підкоряти столицю. Ви не думайте, я гарно навчалася в школі і навіть маю срібну медаль.

— Схвалюю! — озвалася Агнеса на сповідь дівчини, іменем якої не поцікавилася.

— Я ж завжди мріяла вступити в театральний, хотіла стати акторкою, знаєте така красива, знаменита з безліччю шанувальників. І я пішла на вступ, там і познайомилася з режисером, який обіцяв мене взяти в кіно, так і закрутилося в нас із ним. Я закинула підготовку до іспитів та з головою поринула у почуття, які зародилися в моєму серці. Дарма, що він майже на двадцять років старший і був одружений, але дітей він не мав, дружину не кохав, та й взагалі, як він казав, жив з нею як з другом… — дівча схлипнуло і знову взялося оповідати власну біографію. — Все було прекрасно, рівно до тих пір, поки я не дізналася, що вагітна. Сказала йому про це, думала він зрадіє та нарешті розлучиться, але ж ні! Якби ви чули, що він на мене говорив?! Якими словами обзивав! Мені просто жити перехотілося! Додому з дитям я не поїду, там і так ледь матір зводить кінці з кінцями, та й люди засміють, тавро на все життя поставлять. Скажуть: хотіла стати актрисою, а приперла безбатченка! Ні, краще вже кинутися під поїзд!

— Ти Анну Кареніну обчиталася, чи з глузду з'їхала?! — злісно запитала Агнеса, витягуючи з портсигара дамську цигарку та вдихаючи її аромат.

— Я хотіла зробити аборт, — ніби не чуючи питання жінки, сказала дівчина. — Але лікарі сказали, що вже пізно — термін великий. Я не знаю, що мені робити: ні грошей, ні житла, ні рідних, ні друзів…