22

Похмурі, сірі дні змінювалися темними, нескінченно довгими ночами. Аліна ходила з кутка в куток як приведена, не знаючи, що то там за вікном: день, або ніч. Їй не ліз кусень в горло, а життя, яке і без того видавалося їй прісним і сірим, закручувало її у величезну, чорну вирву, яка щомиті збільшувалася у розмірах. 

"От що значить страждати по-справжньому" — думала молода матір, переживаючи за долю маленького сина, про якого вже п'ять днів нічого не знала.

— Господи, цілих п'ять днів! — хапаючись за важку як камінь голову, згорьована матір говорила сама до себе. — Та це не дні, це вічність!!

— Ми його обов'язково знайдемо, обіцяю! — впевнено, і розгублено водночас стверджував Степан, який сам переживав болісні відчуття спустошеності та власної жалюгідності, але тримався стійко.

— Ти тут? — Аліна поглянула кудись повз чоловіка, і він вкотре зрозумів, як сильно вона його ненавидить, навіть погляд, звичайний людський погляд про це виказує.

Молода жінка дійсно не бачила, що крім неї в кімнаті хтось є, та і їй було абсолютно байдуже: сама вона ділить простір ненависних стін, чи з кимось. Вона була ладна віддати душу дияволу, аби лише отримати назад свій маленький, але найважливіший за все Всесвіт — сина Олександра.

— Аліно Олександрівно, — раптом молоду жінку відволік від замкненого кола думок, слідчий Федір Радченко, який займався розслідуванням викрадення хлопчика. 

— Так, слухаю! 

— Скажіть, а ви нічого підозрілого в поведінці покоївки Віри не помічали останнім часом?!

— Та скільки вже можна одне і те ж, одне і те ж? — Аліна відверто обурилася черговому, продубльованому питанню.

— Справді, — втрутився Степан Врублевський, — чому вас цікавить саме Віра?

— А тому, — буркнув роздратований слідчий, — що ваша Віра підозрюється у замаху на вбивство. І у нас є всі підстави вважати її причетною до викрадення вашого сина.

— Віра? Вбивство? — заціпенівши перепитав Степан. — І викрадення? Ні, цього точно не може бути! Та це неможливо!

Слідчий знову і знову запитував у подружжя про Віру Павлівну, але робив це вельми обережно, враховуючи стан згорьованої матері. 

— Степан Андрійович, — сказав слідчий Радченко, — ви б приділили більше уваги своїй дружині, особливо, в такий період, особливо, в такому стані. 

Федір співчутливо поглянувши на Аліну, яка марніла кожної хвилини і продовжив:

— Одну дитину вкрали, а другу ще ненароджену самі загубите!

Дівчина завмерла дивлячись на реакцію чоловіка.

— Хто вас просить втручатися?! — накинулася вона на нього з доріканнями. — Ви повинні виконувати свою роботу, а не ритися в чужій, брудній білизні! Вам вже час!

— Та як скажете, — роздратовано озвався Федір, — але ж суті це не міняє. Проте, робіть як знаєте — діло ваше!

Темпераментний слідчий поспішив покинути дім Врублевських, у якому зависла гнітюча тиша та нестерпний біль.

— Що це зараз було? — глибоко вдихнувши повітря, що аж заворушилися ніздрі, Степан, намагаючись бути милосердним, звернувся до дружини.

Аліна не знала, що говорити у власне виправдання і тому просто мовчки сиділа втупивгись у маленьку вазу на підвіконні.

— Я маю право знати! — продовжував наполягати на своєму Степан. — Якщо я не дізнаюся від тебе, то я докопаюся до правди іншим шляхом!

— Так, я вагітна! — роздратовано кинула Аліна, не знаючи, кого більше ненавиділа в той час: себе, Андрія, чи Степана.

Чоловік відвернувся, ставши до Аліни спиною, а потім тихо запитав:

— Хто він?

Дівчина мовчки спостерігала за чоловіковою реакцією і не знала, що йому відповісти.

— Андрій?! — наполегливо продовжував допит Врублевський.

Аліна схвально кивнувши головою замружила очі. Відповідь не змусила на себе довго чекати, і вона не зчулася як отримала ляпаса по обличчю. Мабуть, на таку реакцію вона й очікувана, але не знала, що більше болить: обличчя чи серце.

— Хвойда! Яка ж ти все-таки… — Степан замахнувся, але потім його рука опинилася на тонкій шиї дружини. — Таки примудрилася вскочити до нього в ліжко!

Чоловік схопивши дружину однією рукою за розкішне волосся, а іншою почав зривати з неї одяг.

— Значить, як для мене, то ти ще неготова, а як з ним, то аж бігом!? — не тямившись від люті, Степан жбурнув дружину, як непотрібну річ на ліжко та накинувся на неї.

Йому було байдуже на Алінині благання та прохання. Закінчивши свою справу, він залишив дружину оголеною посеред ліжка, на якому, щойно вчинив над нею "розправу." Жбурнувши в дружину халата, Степан сказав:

— Забирайся, ти мені більше непотрібна! Щоб більше твого бридкого духу тут не було! Ненавиджу тебе і зневажаю.

І дійсно, в той момент чоловік відчував до дружини не просто злість, а ненависть і огиду, яка ввімкнула незворотний процес руйнування чистих і світлих почуттів, замінюючи їх чорною, бридкою дірою.

Аліна мчалась додому не розбираючи дороги. Вона чекала на підтримку з боку матері та сестер і мріяла, якнайшвидше опинившись в рідному домі, забувши про все жахіття, яке їй довелося пережити.

Розтріпана й скуйовджена, жінка відчинила двері материнського дому й отетеріла, побачивши у вітальні на дивані матір з ним… вони весело воркуючи пили шампанське та були не дуже раді появі непроханої гості.

Степан тим часом згадував свою Агнесу, пам'ять про яку він зрадив, одружившись на молодій негідниці, яка затьмарила його розум та загубила душу.

Чоловіка стрімка ріка спогадів несла у згадку про їхнє щасливе, сповнене турботи й довіри минуле, минуле, в якому він кохав і по-справжньому був коханий.

— Агнесо, ну залишся на День народження Андрія, невже ти не можеш полетіти на один день пізніше?! — говорив Степан дружині.

— Стьопо, ти ж знаєш, у мене контракт, аудиторія і шанувальники! — змащуючи граційні руки дорогим кремом, Агнеса зверхньо поглянула на чоловіка, який останнім часом став їй видаватися не таким уже й гарним та успішним, яким був для неї раніше.