20

Аліна частенько останнім часом бачила неподалік свого будинку чорне авто, водій якого колись цікавився її чоловіком. Дівчина навіть підозрювала, що той незнайомець стежить за нею, але напевне не знала.

Якось вона стала випадковим свідком того, як покоївка Віра якогось дива направилася в лісосмугу, навпроти обійстя Врублевських, але помітивши чоловіка, що курив біля машини вона остовпіла та чимдуж помчала до будинку.

— Дивно, — гуляючи з синочком осіннім парком сказала собі Аліна. — Більше ніж за рік я вперше побачила її такою…

Раптом, порівнявшись з незнайомцем у чорній, шкіряній куртці, який незмінно стояв з черговою цигаркою в зубах обпершись об машину, Аліна почула:

— Як справи?

Дівчину аж струмом вдарило від несподіваного звернення.

— Чому вас це цікавить? — вона насторожилася, виставивши голки, ніби той їжак, що злякався ймовірної небезпеки. — І взагалі, що ви тут постійно робите?

— Працюю! — серйозно заявив чоловік.

— Працюєте?! — здивовано округливши очі, перепитала молода мама. 

— Уявіть собі! 

— Ви дерева охороняєте? — не знаючи, що спитати, Аліна озвучила перше, що прийшло їй на думку.

— Майже вгадали! — посміхнувся він їй у відповідь.

— Слухайте, чоловіче, їдьте звідси, інакше я зараз викличу поліцію! 

Молодик повільно підійшов до молодої мами та витягнув із кишені якусь незрозумілу на перший погляд річ. 

«Слідчий прокуратури Денис Іванович Назаренко» — поспіхом прочитала Аліна, літери на пред'явленому ним посвідченні.

— Попрошу не розповсюджуватся про те, хто я, інакше це може завдати шкоди слідству. — насторожено розглядаючи молоду маму, сказав чоловік.

— А що ви тут робите?! — не приховуючи власного здивування поцікавилася дівчина.

— Таємниця слідства, вибачте!

— О'кей, уявімо, що так воно і є, але ж ви стежите за моїм домом, і я маю право знати, що ви тут робите! — зауважила Аліна.

— Не здіймайте галасу, інакше можете злякати злочинця! — сказав Денис Іванович.

— Та ну вас! — обурена Аліна покрокувала додому.

Повністю оголені дерева плавно погойдували своїми незграбними вітами, що безпардонно намагалися схопити дівчину за волосся та розтріпати його. Аліна зауважила, що цьогорічний листопад напрочуд теплий і м'який, і хоча на календарі вже 27 число, але повітря ще досі просочене теплом.

Коли дівчина зайшла із сином до будинку, то до неї одразу підійшла Віра, яка раніше ніколи такого не робила.

— Що від вас хотів той чоловік? — скривившись запитала жінка.

— Нічого! — спокійно озвалася дівчина.

— Але ж про щось ви з ним говорили! — щось запідозривши, продовжувала наполягати на своєму Віра.

— Говорили, про теплий листопад! — слідкуючи за реакцією співрозмовниці, відповіла Аліна.

«Цікаво, — подумала вона, — чому ж ти, Вірочко, так засмикалася? Так от чому ти раптово розвернувшись втекла до будинку, коли побачила на горизонті незнайомця!»

Аліна розуміла, що і в досконалої Віри теж є скелети в шафі, але які?

— Ти чогось не договорюєш! — раптом прошипіла Віра з такою ненавистю, що Аліні на якусь мить аж стало моторошно.

— Вам здається! — спокійно відповіла дівчина.

— Слухай, дівчинко — різко озвалася Віра — я в цьому домі досить давно, і знаю, хто чим дихає. Я знаю, що ти собою являєш, так само, як і те, чию дитину ти видаєш за Степанову! 

— То ті анонімки ваших брудних рук справа?! — замислено промовила дівчина. Вона не питала, скоріш стверджувала.

— Не твого розуму справа! — злісно, пробурмотіла жінка.

Аліна хотіла щось колюче відповісти їй, але вчасно схаменувшись не стала цього робити. Молоду жінку кольнули під серце якісь неприємні передчуття, і інстинкт самозбереження ввімкнувся автоматично.

— Як скажете! — протягнула Аліна та поспішила піднятися нагору.

В кімнаті вона зустрілася зі Степаном, з яким майже три тижні практично не спілкувалася. Чоловік не міг пробачити її за те, що вона місяць тому намагалася втекти від нього з маленьким сином у Відень.

Аліна довго в собі виношувала план-втечу із золотої клітки, але після того, що сталося між нею і Андрієм на його весіллі, вона остаточно зрозуміла, що не може залишатися зі Степаном.

Вдома їй не було від кого чекати допомоги, тому вона звернулася до Наді — єдиної близької подруги, яка фізично була далекою. Домовившись із подругою, що її знайомий пропустить Аліну з дитиною закордон, дівчина вже встигла посмакувати майбутнім, вільним життям, але не так сталося, як гадалося. Степан звідкилясь про все дізнався і забрав її з аеропорту. Після того вона й кроку не могла ступити без узгодження з ним, за нею постійно ходила охорона, а сам чоловік став холодним та черствим по відношенню до дружини.

— Нагулялися!? — спокійно, і в той час вороже запитав Степан, коли Аліна з маленьким Олександром повернулися з прогулянки.

— Так!

— Чому так довго? — суворо запитав чоловік.

— Ну вибач, не слідкували за часом! — Аліна обурено гримнула на чоловіка.

— Якщо ти намагаєшся вивести мене з рівноваги, то дарма! — кинув Степан молодій дружині.

Аліна перестала відчувати до нього щось подібне до почуття вдячності, натомість вона просто не могла його терпіти і від самої думки про виконання подружнього обов'язку, в неї починало сіпатися око, благо, що він останнім часом був до неї байдужим у всіх планах.   

— Що то за чоловік з тобою розмовляв?! — раптом запитав Степан.