16

Аліна прокинулася посеред ночі від нестерпного болю в животі.

— Що за... — дівчина скрутилася від чергового наступу гострого болю. — Попередня дата пологів ще аж через три тижні!

Сповзаючи з ліжка, вона зрозуміла, що в такому стані сама до лікарні не добереться, і тому довелося кликати на допомогу.

— Степане! — вийшовши на коридор, дівчина голосно гукнула вголос ім'я чоловіка, з яким останні кілька місяців практично не спілкувалася. — Степане! — вже голосніше та проникливіше кинула вона.

На голос Аліни за пару хвилин вибіг чоловік.

— Що трапилося?! — намагаючись бути твердим та неприступним, запитав він, хоча всередині бушувало море хвилювань за дружину та...її дитину.

— Здається, почалося! — дівчина схопившись руками за живіт, дала зрозуміти, чому вона посеред ночі кликала чоловіка на увесь будинок.

Степан швидко набравши номер лікаря, коротко та чітко пояснив ситуацію в вже за кілька хвилин на території їхнього шикарного подвір'я з'явилася машина невідкладної допомоги.

Аліна всю дорогу дивилася на верхівки дерев, до яких тільки-но поверталася сила та міць. Це все, що вона бачила окрім білої стелі просмерділого ліками авто.

Степан увесь час тримав молоду дружину за руку та переживав аби з нею та з дитиною все було добре.

"А все могло б бути зовсім інакше, якби це була моя дитина!" — промайнуло в його голові при зустрічі поглядом з дружиною, яка на той момент шукала підтримки у ньому. І він підтримував її всіляко, як тільки міг.

— Все буде добре! — гладячи Аліну по голові, неначе маленьку дитину, заспокоював Степан.

— Я знаю! — корчачись від болю, схвально кивнула молода жінка головою. — Це твоя дитина!

Погляди лікарів раптово припали до молодої дівчини, а потім до зрілого чоловіка, який не випускав зі своєї руки, долоні дружини.

— Давай зараз не будемо про це! — зашарівшись, Степан зніяковів.

— Ні ми будемо, і саме зараз ми будемо, бо більше ти не даси мені такої можливості виправдатися! — дівчині було ніяково говорити про це при свідках, але вона не могла інакше.

— Ті фото, що ти бачив — переводячи тяжке дихання, почала Аліна — вони справжні, але на них нема головного, чи не так?! — дівчина проникливо заглянула у вічі чоловікові. — І недарма, адже головного там і не було. Так, Андрій увірвався в мою спальню раптово і неочікувано, так він накинувся на мене з палкими поцілунками та обіймами, але я не змогла, розумієш, не змогла допустити стати з ним ближчою. Я попросила його зупинитися, і він неначе отямився. Він просив вибачення за свою поведінку і говорив, що не хоче завдавати тобі болю. Все! — продовжила переводячи погляд дівчина, уважно дивлячись на чоловіка. — Вірити мені, чи фото — справа твоя, але я не хочу бути звинуваченою в тому, чого не робила! Я твоя дружина, нехай і куплена в моєї матері, але не хвойда, затям це! І навіть, якщо серцем я буду не з тобою, то в твоєму, і лише в твоєму розпорядженні моє тіло, не знаю, чи легше тобі від цього, чи ні, але я стомилася від цієї невизначеності! — Аліна час від часу переводячи подих, продовжувала говорити те, що їй наболіло за останні місяці, хоча їй було не дуже легко, але вона вирішила остаточно розставити всі крапки над "і." — Можеш зробити всі аналізи, які підтверджують мої слова, а потім будеш приймати рішення! Я втомилася бути вигнаницею, я вже стомилася від клітки і від того, як ти до мене ставишся!

— Ти зараз повинна думати про себе та малюка, а все решта — згодом! — аналізуючи слова дружини, Врублевський згадав, що дійсно не бачив відвертої сцени на фото. Лише тепер до нього дійшло, як легко було його комусь обманути, а ревнощі вимкнули мозок та змусили повірити у побачене не шукаючи правди!

— Ти повинен знати, що ця дитина — вона наша: твоя і моя!

"Господи, невже я дійсно так легко зміг повестися на чужу уловку?!" — подумки звертаючись до себе, Степан ругав себе за власний егоїзм та небажання бачити далі власного носа.

В лікарні під пологовою залою, Врублевський місця собі не знаходив. Він страшенно хвилювався за дружину, яку уникав останнім часом, але йому було ще більш боляче від того, що звинувачував її не зовсім справедливо.

Те, що між ними з Андрієм пролетіла іскра, він помітив ще з першого разу, але він навіть не міг уявити собі ситуацію, що між ними щось може бути. З одного боку — шлюбний контракт та угода, між ним і її матір'ю, а з іншого — він добре знав свого сина, який не був здатен на зраду, а батька він зрадити не міг, або,як виявилося, майже не міг.

— У вас хлопчик! — раптом його витягнув з думок голос молодої лікарки. — Вітаю!

— А що з дружиною?! — заціпенівши на місці запитав Степан.

— З нею все добре! — лагідно промовила жінка в білому. — Виникали деякі проблеми в процесі, але ваша дружина молодець! — посміхнулась лікарка Врублевському. — Ще раз вітаю! В такому віці стати батьком — це наче заново на світ народитися!

Жінка в білому пішла, а Степан лишився на місці стояти як укопаний. Йому було і прикро, і солодко водночас від кинутої нею фрази: "Стати батьком у такому віці — неначе заново на світ народитися!" І Степан Андрійович Врублевський знову народився на світ. В ньому щось залоскотало та зігріло всередині.

— Старий йолоп! — сам до себе говорячи, почав Степан. — І наче піввіку прожив, а в ділах сердечних розуму-таки бракує! Щоб отак не розібравшись, повірити якимось фотографіям! Але я обов'язково дізнаюся, хто за ними стоїть!

Аліна дивилася на новонародженого сина і не вірила власному щастю. Ще нещодавно в неї були зовсім інші плани на життя, в якому дітей вона не бачила, але то було в минулому, такому буденному житті. Тепер її життя мирно сопіло в ліжечку палати та забирало всі її нещастя і негаразди.

— Я буду для тебе найкращою матір'ю, такою, якої в мене ніколи не було! — дівчина сумно зітхнула, пригадуючи ставлення найріднішої людини до себе. Хоч Аліна ніколи не була ревнивицею, але їй весь час здавалася, що матір її відверто недолюблює. — А може, мені як найстаршій, це просто здавалося.