13

Аліна до останнього приховувала вагітність, як могла. Вона відмовилася від вечірок та відвідування різноманітних заходів. Вона з головою поринула у читання та гру на фортепіано, якою вона ніколи раніше не захоплювалася. Степан став більше давати дружині свободи, але тим не менше, тиснув на неї своєю турботою.

Андрія дівчині не вдавалося повністю уникати, адже вони жили в одному будинку, хоча і в дуже великому, але в одному.

Якось вона поливаючи квіти в зимовому саду наткнулася на стару шкатулку, якої ніколи раніше до цього не бачила. Цікавість не оминула Аліну, і та із захопленням відкрила таємну скриньку пандори.

– Що це за чортівня? – Аліна від несподіванки викинула з рук шкатулку і те, що в ній знаходилося.

По підлозі розлетілися фотографії, на яких була Аліна з перекресленим, кривавим хрестом на обличчі. На одному з зіпсованих фото був надпис: «Ось що буває зі зрадницями, стерво!»

Дівчина не знала як реагувати на ці слова, але на серце крадькома забрався біль та сум. Раптом її перервала Марія, яка приїхала навідати старшу сестру, яка от-от мала народити первістка.

– Ось ти куди сховалася! – радісно, посміхнувшись, дівчина поспішила обійняти спантеличену сестру, яка не встигла зрадіти появі рідної людини. – Що це? – раптом опустивши очі, запитала вона.

Марія підняла всі Алінині фото та завмерла на місці.

– Такі фото отримував тато перед тим як… – Марія з жахом затулила рота рукою. – Аліно! – округливши очі, з жахом дівчина поглянула на сестру. – цього не може бути, ні!

– Ти про що? 

– Я згадала, як батько перед смертю з кимось розмовляв по телефону, а двері його кабінету були не зачинені! – Марія стиснула скроні вказівними пальцями та зажмурила очі.

– Ну, що ти чула? – нетерпляче смикнувши сестру за рукав запитала Аліна.

– Він спілкувався з якимось чоловіком по гучному зв’язку! – продовжила Марія. – Так от, у того дядька був якийсь моторошний голос, але запам’ятала його слова. Він сказав: «Якщо ти не погодишся, то першим помреш ти, а далі твої найрідніші донечки – Катруся та Алінка, адже ти їх найбільше любиш, чи не так?!» А потім голос гучно розсміявся, але цей сміх був таким моторошним, немов у фільмі жахів.

– А потім, що було потім? – знову затрусивши молодшу сестру немов дику грушу, запитала Аліна.

– Через кілька днів після тієї дивної розмови тата не стало… – тяжко зітхнувши, промовила Марія.

– Чому ти нікому про це не розповіла?

– Спочатку забула, а потім, згадавши, розказала мамі, але вона мені не повірила. Ось і все.

– То це ж що виходить, що тата могли вбити? 

– Він помер від серцевого нападу, Аліно, не вигадуй! – Марія покрутивши пальцем біля скроні, знову взялася розглядати фотографії, які щойно підняла з підлоги. — То всього лише чиїсь порожні погрози, не більше!

– О, у нас гості?! – раптом звідки не візьмись на горизонті з’явився усміхнений Андрій. Взагалі він завжди усміхався, ніхто з його оточення ніколи не бачив молодика похмурим, або «надутим.»

– Привіт, Андрію! – обернувшись до нього, Маша сховала моторошні фото за своєю спиною. – Як справи з підготовкою до весілля?

– Все йде за планом! – відповів Андрій. – А як твоє навчання?

– Нормально, звикаю по-тихеньку! – посміхнулася дівчина. – Не Вашингтон, звісно, але дякую Алінці й за цю нагоду здобувати знання у місцевому Виші.

– Алінці?! – звів брови Андрій. – А вона тут до чого? – щиро розгубившись, хлопець аж змінився на обличчі. – Вона ж співачка, а не ректор медичного університету.

– Ну якби вона не вийшла заміж за Степана Андрійовича, то в нас уже б давно й жити не було б де!

– Маріє, спинись! – злісно вигукнувши, дівчина ладна була прибити язикату сестру.

– А що я такого сказала? – пожавши плечима, здивувалася Марія. – Адже це правда! – Тим більше умов контракту ти не порушуєш, залишаючись ідеальною дружиною для пана Врублевського… якби ти їх порушила, то ми б уже давно опинилися на вулиці через борги.

– Маріє, та стули ж ти нарешті пельку! – Аліна від злості аж розчервонілася, як перестиглий помідор.

– Он воно що… – Андрій замислено поглянув кудись вбік коханої, але дивлячись на неї він бачив не її, а сірий туман, який на мить застелив його розум.

Він же думав, що Аліна хижачка за чужими грішми, яка окрутила батька ні краплинки його не кохаючи. Хоч вона й не була схожа на всіх інших мисливиць за статками, але в миті відчаю, молодик думав, що його кохана прикидається вівцею у овечій шкурі, але насправді все було далеко не так. Вона була чистою та щирою, саме такою як спершу здалася Андрієві, а тепер вона стала для нього ще й святою, адже лише такі можуть жертвувати власним щастям, задля щастя інших.

Коли Марія поїхала додому, Андрій шукав зустрічі з Аліною, але йому все не вдавалося застати її саму. Біля неї постійно хтось був: то Степан, то кухарка, то охоронець, то покоївка, але тільки не Андрій. Степан Врублевський, ніби боячись підпускати сина до своєї молодої дружини, всіляко перешкоджав їхньому спілкуванню наодинці. Воно й не дивно, адже отримавши анонімного листа з фотографіями, чоловік ні на хвилину не сумнівався у зраді коханої дружини.

Якось повертаючись із офісу, чоловік знайшов у поштовій скриньці листа без зворотної адреси. Той, хто підкинув конверт чудово знав, що крім Степана пресу зі скриньки більше ніхто не забирає.

«Поки ви дбаєте про добробут сімї, то ваша молода дружина зваблює вашого єдиного сина, докази надаються.» 

Поряд в конверті чоловік знайшов кілька фото з датою, на яких було чітко видно пристрасні обійми та поцілунки молодої дружини та сина. На одному фото він побачив, як Андрій здирає з Аліни сорочку, і після цього в нього потемніло в очах. На останньому фото майоріла дата: «17 жовтня.»

– Саме тоді я робив терміновий виїзд за кордон… – з сумом сказав той, кілька годин по тому перебуваючи в страшенному ступорі.

З тієї хвилини чоловік не сумнівався, що найрідніші люди його зраджують, а після того як дружина завагітніла, і омріяна радість осілася, Степанові в голову закралася думка, що це дитина не від нього.