12

Дівчина всіляко намагалася уникати Степана, хоча це було практично неможливо, адже вони жили в одному будинку та спали на одному ліжку. Чоловік розумів, що молода дружина його не кохає, і марно було сподіватися, що все може змінитися, проте, як відомо – надія помирає останньою, от вона жевріла і в Степановому серці.

Якось залишившись наодинці зі своїми думками, Аліна не одразу помітила білий конверт на підлозі у дверях. Вхопивши в руку паперовий меседж, дівчина стрімко вискочила з кімнати, але нікого там не побачила. Вона не знала кому був адресований лист, що вона тримала в руках, але цікавість узяла гору і вона його відкрила.

Її здивувало те, що вона побачила, адже на білому папері красувалися чорні букви, вирізані з газети чи журналу й охайно приклеєні в рівні рядочки.

«Мені все відомо про тебе й Андрія. Якщо ти не вшиєшся з цього дому найближчим часом, то Степан про все дізнається і твоя люба сімейка через це постраждає!»

Дівчина зрозуміла, що лист від невідомого відправника адресувався саме їй, але хто був його автором, і з якою метою їй писав? Сама не своя Аліна вийшла до вітальні. Те що вона там побачила поранило її до глибини душі: у вітальні сидів Андрій з якоюсь чарівною незнайомкою та жваво щось обговорював.

– Добрий вечір! – промовила Аліна, намагаючись здаватися привітною господинею, але серце її палало вогнем, так само як вона сама горіла бажанням знищити нахабу, яка посміла сісти поруч із її коханим, та посміхатися йому в увесь рот.

– Вітаю! – озвалася дівчині незнайомка, вдивляючись в Алінине обличчя.

– Знайомтеся! – тут же втрутився в розмову молодий чоловік. – Крістіно, це моя мачуха Аліна, а це — моя наречена Крістіна!

Дівчину боляче різнула почута інформація, але вона гідно тримаючись, навіть зуміла посміхнутися у відповідь суперниці.

– Рада знайомству! 

Андрій уважно поглянувши на мачуху, перевів погляд на наречену та посміхнувся.

– Взаємно! – посміхнулася Крістіна.

Аліна спершу думала покинути парочку, але в останній момент чомусь передумала та присіла поряд із майбутніми нареченими.

В її голові змішалося все: лист, Андрій, його наречена. В той момент дівчина усвідомила свою одинокість, адже їй не було до кого прихилитися. В цьому жорстокому світі, який, виявляється, змовився проти неї, вона намагалася вистояти, але самотужки її протистояння могло зазнати фіаско.

– Як давно ви разом з Андрієм, Крістіно? – зацікавлено поглянувши на суперницю, поцікавилася молода Врублевська.

– О, та ми знайомі практично з дитинства! – дівчина усміхнено позирнула на Андрія, в очах якого виднілася порожнеча, схована за двома блакитними скельцями, від яких віяло крижаним холодом.

Аліна перевела погляд з Крістіни на Андрія і так хотіла закричати: «Якого біса ти це робиш? Невже тебе змушують, як свого часу змусили мене?»

Андрій, ніби прочитавши своїми крижаними скельцями питання Аліни, одразу ж відповів:

– Ми з Крістіною давно і сильно кохаємо одне одного, і вирішили, що нам потрібно якомога швидше одружитися, щоб не гаяти більше жодної хвилини на розлуку.

Андрієва наречена здивовано зиркнула на нього, та усміхнулася куточками штучно-пишних губ.

У Крістіни все було штучним – від грудей, до самих вій. Аліна з цікавістю розглядала свою суперницю та відверто ненавиділа її просто за те, що вона є. Крістіна була створена для чоловічої радості та втіхи: білосніжне, нарощене волосся, штучні груди шостого розміру ефектно тулилися на стрункому, доглянутому тілі. Зона декольте була відверто глибокою та привернула б увагу навіть сліпого. Силіконові губи, штучні вії та широчезні, чорні брови робили суперницю схожою на ляльку барбі.

– Я чула, у вас у сім'ї скоро буде поповнення?

– Так, буде! – холодно протягла Аліна.

– О, діти, це, звісно, прекрасно, але я поки неготова йти на такі жертви, навіть, заради коханого чоловіка. – Крістіна винувато зазирнула в Андрієві очі. – Я не хочу жертвувати власною фігурою, здоров'ям та способом життя заради малого, постійно плачучого пакунка, який вручать у пологовому. Ні, я ще достатньо молода, аби на таке підписуватися! Років у сорок, так, але не у двадцять п’ять!

Аліна насолоджувалася відвертими зізнаннями суперниці, а ще більше її радувала Андрієва реакція на розмови нареченої.

– Це ж вам, зрозуміло, що треба народжувати, адже чоловік ваш достатньо… – Крістіна запнулася, підбираючи слово, – зрілий, тому нема коли чекати. А в такому дорослому віці батьківство – мабуть справжнє щастя, якого не подарує жодна юність. Це неначе дідусем стане Степан Андрійович.

– Крістіно! – невдоволено зауважив Андрій. – Думай, що говориш!  

Аліну заділи слова нареченої Андрія, але вона вдала, що посміхнулася. Залишивши пару в кімнаті, в якій з ними зустрілася, Аліна пішла нагору.

На сходах її наздогнав Андрій, який сказав нареченій, що в мачухи проблеми з тиском, і їй треба допомога у піднятті сходами.

– Навіщо увесь цей спектакль? – пронизуючи Андрія холодним поглядом, спитала дівчина. – Тільки не кажи, що ти її безмежно кохаєш! Не вірю жодному твоєму слову!

– Аліно, батько про щось здогадується! – раптом сказав Андрій, зачиняючи за собою двері в Аліниній спальні. 

– З чого ти взяв?

– Я не можу цього пояснити, але відчуваю нутром! – наблизившись впритул до мачухи, Андрій глибоко вдихнув у себе її запах. – Аліно, я не можу без тебе! – гепнувши з розгону кулаком по стіні, чоловік відчув, як запекло в руці. – Я не можу більше терпіти це жалюгідне становище, розумієш, не можу! – Андрій знову наблизившись впритул до коханої, зупинився своїми губами біля її уст. – Я навіть доторкнутися до тебе не можу, бо ти належиш йому! Я спати, та яке там спати, я дихати не можу, коли знаю, що ви знаходитеся через стіну від мене в одному ліжку! – Андрій схопившись руками за голову продовжив – та де ти взялася на мою голову, де? Навіщо ти припхалася в моє життя, перекресливши його чорним, жирним хрестом? Задоволена? – Андрій підійшов ближче до Аліни та з силою вхопив її за руку. – Я тебе кохаю понад життя, але ненавиджу ще більше! Це нестерпні відчуття, які ділять серце навпіл!