11

— Кохана, мені не подобається твій вигляд! – вкотре помітивши хворобливий стан молодої дружини, занепокоївся Степан.

– Мабуть, ти маєш рацію – кивнула головою Аліна, – мені треба до лікаря. Щось останнім часом зі мною коїться не те, знову почалися проблеми з перепадами тиску, як і колись від перевтом під час наполегливого навчання.

– Отже зараз ми збираємося і їдемо в лікарню! – рішуче заявив Степан.

– Але ж…

Аліна не встигла навіть заперечити, як чоловік уже набирав номер лікаря.

Степан про щось діловито та достатньо швидко домовився, витративши на переговори приблизно три хвилини. Дівчина дивилася на нього здивованими очима, адже вона навіть у Відні не зустрічала таких блискавичних записів на лікарський прийом.

Дівчина ледве вскочила в чорні, обтягуючі джинси найновішої моделі та з сумом помітила, що погладшала. Та сама ситуація була з білим светром, який ще місяць тому при покупці, гарно підкреслював її фігуру, а тепер як не розірветься по швах.

– От що значить відсутність режиму! – тяжко зітхнувши, дівчина відвернулася від дзеркала. – скоро стану схожа на пончик: буду така ж кругла та пухка.

Степан лише засміявся у відповідь, що страшенно обурило молоду дружину, і її відповідь не змусила довго чекати на себе:

– Не бачу нічого смішного Степане! Я справді перетворююсь на домашню курку, яку з якогось дива зачинили в золотій клітці, навіщо? 

– Аліно, ми вже про це говорили! – сказав як відрізав чоловік. – Ніяких сцен бути не може!

– Ти егоїст! – закричала дівчина. – Старий, мудрий, але егоїст! – не вщухала вона, яка тільки розійшлася немов холодний самовар. – Ти думаєш лише про себе! Хіба так люблять?!

– Нехай я егоїст! – не підвищуючи голосу, спокійно промовив чоловік. – Але ти не співатимеш на великих сценах та не гастролюватимеш, поки я живий! – останні три слова він промовив тихіше від попередніх, але Аліна добре їх розчула.

– Не смій, чуєш, не смій мені цього говорити! – знову зарепетувала вона. – Навіщо ти говориш нісенітниці, що вони означають?!

Але у відповідь чоловік терпляче посміхнувся, чекаючи коли його дружину відпустить хвиля гніву та руйнівного бунту. Він чудово знав, що означали його слова і, зазвичай, він думав, кому і що говорити, а коли краще промовчати. Він завжди думав, про все, навіть про те, над чим не треба було сушити голову. Врублевський спеціально сказав ту фразу вголос, щоб поспостерігати за реакцією дружини. Він помітив, що зачепив її за живе, але яких саме струн її серця торкнувся – не здогадувався.

В лікарню вони їхали мовчки, адже при водієві дівчина не хотіла говорити зайвого, та й Степан не бажав порушувати її спокій. Чоловікові залишалося здогадуватися, що відбувається в її красивій голові, з довгим, пишним волоссям білим від природи. Аліна насунула на лоба чорну шапку, ніби думала, що це допоможе їй сховатися від усього світу. Її зачепили чоловікові слова: «Поки я живий.»

 Останнім часом їх інколи повторював її тато, за що вона дуже сердилася на нього і просила більше ніколи не говорити цього вголос, і не допускати думки про таке, а тут він…

Дівчина розуміла, що відчуває до Степана, скоріш, батьківську любов. Вона змирилася зі своїм статусом, принаймні, інколи їй так здавалося. Аліна поважала чоловіка, навіть попри те, що він одружився на ній без її бажання на це, але, що зроблено, те зроблено, могла б і не погоджуватися, нехай би мама розгрібала сама сімейні проблеми, а Аліна в той час їздила б по світу в пошуках слави та визнання. Дівчині було приємним те, що Степан її практично всюди водив за руку, розповідав про нові речі так лагідно та дбайливо, як тільки міг це зробити батько. Все раптово змінювалося, коли на горизонті з’являвся Андрій. З моменту його появи вона починала люто ненавидіти законного чоловіка та проклинати власну, гірку долю за те, що ділить навпіл життя не з тим, з ким постійно поряд її серце. Навіть засинаючи в Степанових обіймах, дівчина заплющує очі та намагається уявити, як виглядає сонний коханий, з яким вона так мріяла засинати та прокидатися.

У лікарні, в якій, як виявилося, Степан частий гість і його знає практично весь персонал, Аліну прийняли досить швидко. Вона пройшла обстеження та здала цілий перелік аналізів, які призначали лікарі. Під кабінетом УЗД, який був останнім у списку сімейного лікаря, дівчина відчула стрімкий приступ задухи, та ледь не зомліла прямо посеред коридору.

– Кохана, присядь, – заметушився біля неї до смерті наляканий чоловік.

– Нічого, все минеться!

– Звісно, минеться! – погодився Степан. – Призначать курс лікування, і ти й думати забудеш про хвороби. Ач, надумалась вона в такому юному віці хворіти! – чоловік лагідно погладив дружину по спині, в очікуванні лікаря, який от-от мав їх прийняти.

В кабінеті фахівця з УЗД, все проходило практично мовчки. Лікар вищої категорії Роман Михайлович, не любив порожніх балачок, а говорив з пацієнтами лише по суті.

– Що ж, вітаю! – спокійно сказав він, відвівши очі від монітора та поглянувши на Аліну. – Ви вагітна!

Аліну аж перекосило від такої новини. Звісно, вона вже була не маленька, і знала, що від стосунків з чоловіком можуть з’являтися діти, але вона не була ще до цього готова. Вона взагалі ніколи не думала про сім'ю, а про дітей тим паче, а тут на тобі – отримай та розпишися.

– Це точно!? – схвильовано поцікавився Степан Андрійович.

– Ось, погляньте! – повернувши надсучасний, супер тонкий монітор із зображенням малесенького живого організму, що весь час крутився всередині молодої жінки, лікар здивовано поглянув то на чоловіка, то на жінку. – Ви так дивитеся, ніби іншопланетяна там побачили, а то звичайнісінька людина, щоправда, ще мала, бо термін не дуже великий, але досить пристойний — майже три місяці! 

Аліна з розпачем дивилася на зображення з монітору, яке весь час змінювалося, але сказати нічого не могла. Якщо б вона уявляла в своєму житті дітей, то робила б це зовсім інакше, не так, як це відбувалося насправді.