10

— Ти занедужала? — якось запитав у Аліни Андрій, від професійного ока якого, не можна було нічого приховати.

— Це все від надлишку вільного часу! — кивнула дівчина рукою, гортаючи музичну літературу.

Аліна сиділа у вітальні та не знаючи, чим себе зайняти, гортала нотні зошити, які забрала в батьківському домі. З чергування саме повернувся Андрій, заставши бліду, не схожу на себе кохану "мачуху" за нотами.

— Так дивно, що ти гортаєш не глянцевий журнал! — присідаючи поряд з дівчиною, посміхнувся молодик.

— Толку з цих нотних записів, якщо ними все одно не можна користуватися!? — сумно зітхнула вона. — Їх можна прирівняти до престижного глянцю.

— Ти точно нормально почуваєшся? — поглянувши на зблідлу Аліну, вкотре поцікавився Андрій.

— Все нормально! — ховаючи очі, відповіла вона.

— О, ви тут, голубки! — їхню бесіду безпардонно перервала покоївка Віра Павлівна. — А я все думала, куди це пані Аліна сховалася? —загадково посміхнулася жінка.

— Що ви собі дозволяєте?! — обурилася дівчина, яку дратувала нахабність покоївки, яка всюди сунула свого носа.

— Віро, ви перегинаєте палицю! — і собі вступився за Аліну молодий чоловік. — Вона господиня дому, і не зобов'язана ні перед ким звітувати, особливо, перед вами!

Покоївка хотіла щось сказати у відповідь, але стрималася та розвернувшись пішла геть.

— Ти вибач їй, вона добра жінка, просто така!... — Андрій торкнувся руки дівчини.

— Я все можу зрозуміти, але отих її "голубків!" 

— Ти думаєш, воно не видно?! — втупившись синіми очима у вираз красивого обличчя дівчини, запитав Андрій.

— Ти про що? — нервово засмикалася вона.

Раптом їхню розмову перервав Степан, що передчасно повернувся з роботи, адже обіцяв бути значно пізніше.

— О, ви тут! — посміхнувся він дружині та сину, яких застав розмовляючими у вітальні.

— Ти сьогодні раніше?! — спробувавши посміхнутися чоловікові, Аліна вправно намагалася грати роль дбайливої дружини.

— Так! — ставлячи шкіряний портфель на стіл та розтужуючи на шиї краватку, відповів той. — Сьогодні нас запросили на закритий світський захід присвячений благодійності, і нам там обов'язково треба з'явитися.

Аліна ображено поглянула на чоловіка, але нічого не сказала у відповідь. Дівчина не любила подібного роду збори, але для Степана це було важливо, і вона мала підтримати його.

Вони знаходилися втрьох у вітальні: Степан, Аліна та Андрій. Утворений ними трикутник був у всіх сенсах гострим, адже Степан безтямно кохав свою молоду дружину, неначе вперше в житті, але та, з першого погляду покохала його сина, і це почуття було взаємним, але пара не могла собі дозволити нічого більше, окрім невинного, нечастого спілкування.

На світський захід дівчина з'явилася під руку зі своїм зрілим чоловіком. Приталена, довга сукня чорного кольору переливалася блиском сріблястих ниток, які доповнювали шовкову тканину. Високо підібране, біле від природи волосся та білосніжна шубка, робили її схожою на принцесу, яка вказала честь, прийшовши на бал.

Це був перший за три місяці їхній вихід у "світ." Усі з цікавістю оглядали молоду дружину Врублевського. Жінки шушукалися за спинами, а чоловіки відверто заздрили "старому, меткому вовку."

— Та вона за його гроші вийшла, здався б він їй! — шепотіла на вухо білявка в смарагдовій сукні своїм компаньйонкам.

— Ой, звідки ти знаєш, а раптом в них неземна любов?! — іронічно відповідала їй інша.

Аліна ловлячи на собі пихаті, осудливі погляди ладна була крізь землю провалитися.

"Кому яке взагалі діло до нашого життя?! — подумки звертаючись до шикарно вдягнених, та дещо вульгарно розфарбованих "акул", дівчина закипала від злості."

— Добрий вечір! — награно посміхнулася до неї висока брюнетка, в бірюзовій, довгій сукні, яка підійшла до пари Врублевських майже одразу, після їхньої появи в залі. — Степан Андрійович! — кокетливо простягуючи руку, широко посміхнулася вона.

— Пані Врублевська! — цілуючи Алінину руку, посміхнувся довгов'язий, широкоплечий супутник дами в бірюзовому. — Шикарно виглядаєте! — знову цілуючи їй руку, чоловік, приблизно Степанового віку, не поспішав відходити від молодої красуні.

— Аліно, знайомся! — лагідно посміхнувся до неї Степан. — Це наші майбутні свати!

— Ой, Степане Андрійовичу, ну що ви! — засоромилася брюнетка на вигляд років сорока п'яти. — Андрійко ще ж не зробив офіційну пропозицію!

— Ну а як би він її зробив, якщо вони навіть толком не бачаться? — зауважив Степан. — То Андрій на медичних конгресах та чергуваннях, то Крістіна зайнята.

— Так, час у Крістіночки розписаний похвилинно! — похитала головою жінка в бірюзовому, але Аліна чула її слова уже через раз.

Дівчина не могла оговтатися від новини про те, що в Андрія, якого вона заприсяглася платонічно, але щиро кохати, є наречена! Ще б пак, у нього б та нікого не було! Але чому їй було так нестерпно боляче від цієї "радісної" новини. Її серце розривалося на шматки, а розум відмовлявся вірити в очевидні факти.

Коли Степан, все ж, представив Аліні сватів, то вона трохи приземлилася з небес і намагалася робити вигляд, що радіє разом із ними.

— Знайомтеся, — офіційним тоном сказав Степан, — це моя дружина: Аліна Олександрівна Врублевська, а це — вказуючи на незнайому пару, продовжив чоловік — Інна Олегівна та Дмитро Іванович Тимченки!  

— Рада знайомству! — вдавано посміхнулася Аліна, спостерігаючи за новою знайомою в бірюзовій сукні.

Жінка була хоч і не зовсім молодою, проте, достатньо привабливою, та й чоловік виглядав непогано.

"Отже, ваша Крістіна, судячи з усього, теж красуня… — тяжко зітхаючи, думала Аліна. — Сподіваюся, в Андрія гарний смак."

Коли чоловіки відійшли, Аліна залишилася з Іншою наодинці.

— То чим ви, Аліночко, займаєтеся?! — не втрачаючи нагоди поцікавитися у молодої дружини Врублевського, запитала брюнетка.