9

Аліна вже почала потроху звикати до нового дому, нового статусу, до чоловіка, але їй все ще бракувало батька зі своїми задушевними розмовами та оперного співу, за яким вона так скучила.
Степан влаштував молодій дружині неймовірний сюрприз і вони всі гуртом: він, Аліна, Теодора, Катруся, Марія та Ізабелла полетіли в Іспанію. Катруся мала проходити там післяопераційну реабілітацію, а всі інші їхали на відпочинок, який їм влаштував Степан Андрійович Врублевський.
Хоч між Марією та Аліною була різниця майже в п’ять років, але дівчата завжди були близькими та довіряли найпотаємніші мрії одна одній. Якось залишившись удвох на пляжі, Марійка сказала старшій сестрі:
– Алінко, ну ти й щаслива!
– Чому ти так вирішила? – поцікавилася сестра, яка саме була зайнята чищенням невеличкого ананаса.
– Він же тебе просто обожнює, пилинки з тебе здмухує, а ти… – дівчина замовкла, з докором поглянувши на старшу сестру.
– А що я? – перепитала Аліна.
– А ти постійно як пихата царівна! – пояснила Марія. – Навіть збоку виглядає це, м’яко кажучи, не дуже приємно. В нього просто міцні нерви та сталевий характер, адже інший, поважаючий себе чоловік ніколи б не допустив такого відношення до себе. Аліно, ти подивися скільки він для нас робить! Та він би міг плюнути на мене, маму, Катрусю, тебе, врешті-решт, і все тут!
– Я не знаю, – озвалася старша сестра – я думала, що між нами все нормально.
– Ні, не нормально! І зверни, будь ласка, увагу на мої слова! – зауважила Марія, яка була надто мудра як на свій вік. – Та навіть мої б однолітки були на сьомому небі від щастя поряд з таким чоловіком. Та що там однолітки, – зашарілася молодша сестра – навіть для мене він дуже такий, нічогенький!
Аліна поглянувши на сестру лише засміялася та простягнула їй дольку щойно відрізаного, соковитого фрукта.
Дівчина прислухалася до поради Марії та почала звертати увагу на своє ставлення та змінювати, часом, несправедливе відношення до Степана.
Після спільного відпочинку, чоловік помітив, що ставлення дружини стало до нього більш теплим та ніжним. Звісно, йому як і будь-кому іншому хотілося отримувати у відповідь палкі почуття, але він розумів, що забагато б вимагав від коханої жінки, і був вдячний їй за тепло та привітність, яку вона йому дарувала. Для нього був дуже важливим і сам тілесний контакт, який дарував йому не лише райську насолоду, а й добряче підживлював енергією. Чоловік давно вже не носився з такою легкістю, як після одруження з Аліною. Він ніби вдруге народився та заново наповнився життям.
– Я кохаю тебе! – не переставав він повторювати дружині кожного рану, доводячи на справах свої слова.
Після повернення Андрія з чергового медичного конгресу, Аліна намагалася не думати про нього, та всіляко уникала зустрічей з ним. Проте, одного дня збираючись до матері й сестер, дівчина, все ж, наткнулася на свого «пасинка» у вітальні.
– Куди поспішаєш? – усміхнувшись запитав хлопець.
– Додому! – впевнено відповіла вона.
– Тобто?
– Я мала на увазі батьківський дім – терпляче пояснила вона.
– А то я вже грішним ділом подумав! – знову посміхнувся молодий чоловік.
Звісно ж він про те подумав. Він спав і бачив, як батько розлучається з Аліною, а він натомість залишається з нею. Він бачив ці видіння щоночі, а при зустрічі вдавав, ніби, відчуває до неї теплі, синівські почуття.
– Як твій черговий конгрес? – виходячи разом за поріг будинку, поцікавилася дівчина.
– Дуже пізнавальний та інформативний! – з ентузіазмом повідомив хлопець. – В іноземних колег дуже великий досвід оснований на доказовій медицині, а я дуже хочу перейняти його бодай маленьку частинку.
– Я впевнена, що в тебе все вийде! – Аліна у відповідь посміхнулася хлопцеві, з яким ішла пліч о пліч.
– Я їду в лікарню – раптом повідомив Андрій – давай підкину й тебе! Твоя матір, здається, мешкає у тому ж районі?
– Я не проти! – озвалася дівчина, радіючи можливості кілька зайвих хвилин побути з ним наодинці.
Всю дорогу вони вели жваві розмови про медицину та лікарів, про освіту та навчання, про музику та спів. Вони були на одній хвилі та, як виявилося, мали дуже багато спільного.
– Якби я зустрів тебе за інших обставин, то сміливо б міг заявити, що ти і є моя доля! –  сам не знаючи, як з його уст похапцем вирвалися ці слова, впевнено промовив Андрій.
– Не треба про це! – Аліна різко обірвала його, і замовкла.
Останні кілометри додому дівчини, пара їхала мовчки. Він думав про неї, а вона – про нього. Завізши Аліну під самий двір, Андрій висадив її зі словами:
– Назад сама доберешся?
– Звісно ж! – обурено пирхнула дівчина. – Наче вже не маленька!
Посміхнувшись Андрій дав коло, залишивши по собі густий, чорний дим піщаної куряви. Він не хотів, щоб дівчина знала, що ні на яку роботу він не збирався. Хлопець придумав цю байку для неї, щоб побути трохи ближче до неї, нехай не доторкнутися, а просто побути поруч.
Аліна не застала матері вдома, воно й не дивно, адже дівчина не попереджала про свій візит. Зайшовши до своєї кімнати, вона забрала деякі нотні записи, кілька речей та роззирнулася на всі боки. Вона не знала, що саме не так в її кімнаті, але вона відчутно змінилася, і ці зміни були неприємними.
Викликавши таксі, дівчина очікувала приїзду машини. Маючи кілька хвилин про запас, вона сіла за рояль, що стояв у кутку її кімнати. Пальці самі почали витягувати з пам’яті звичні ритми та устилати ними порожню, мовчазну кімнату.
Дівчину перервав звук мобільного телефону, який пролунав майже над самим її вухом.
– Алло! – зрадівши неочікуваному дзвінку єдиної, вірної подруги, пробурмотіла  вона.
– Привіт, дорогенька! – озвалася зі слухавки Надія – подруга, яка знала Аліну ще зі школи. – Пробач, що не змогла приїхати раніше!
– Я не ображаюся, перестань! – радісно пробурмотіла Аліна. – Я рада, що ти телефонуєш та виходиш на відеозв`язок, коли маєш нагоду!
– Слухай, Алінко, я ж у місті! 
– Тобто!? Ти що, вдома? – не повіривши власним вухам, перепитала дівчина.
– Так! Я тут проїздом на два дні! Сьогодні зранку приземлилася, а завтра після обіду вилітаю.
– Куди цього разу? – з сумом у голосі поцікавилася Аліна.
– В Мексику. На три місяці всього! А далі – нова країна!
– Слухай, Надійко, здається, таксі приїхало! – почувши гучний сигнал на вулиці, повідомила дівчина.
– Це просто доля! – припустила Надія. – Я зараз знаходжуся неподалік твого дому, маю на увазі батьківського. Давай зустрінемося?!
– Кажи куди, я під’їду! – зініціювала Аліна.
– Давай у кафе на Проспекті?
– Ти маєш на увазі, наше?
– Ти ще про нього не забула? – поцікавилася Надія.
– Ну ти даєш!? Сама ж не забула!
Дівчата не тямилися від щастя, коли зустрілися. Вони ніяк не могли натішитися неочікуваною зустріччю. Надія вимагала від Аліни весільних світлин, а та неохоче їх показувала.
– Слухай, та твій Врублевський красунчик! – зауважила Надія, яка вже три роки була учасницею найвідомішого в сіті шоу-балету та змінювала за рік по сім-вісім країн різних континентів. – Якби він не був твоїм чоловіком, то я б не відмовилася з ним розважитися.
– Ой, в тебе таких по всьому світу! – кивнула Аліна рукою.
– Мені нема коли спати, а ти говориш про чоловіків. Хоч би я й хотіла, але нема коли. Про чоловіче тепло я можу тільки мріяти, але й мріяти нема коли.
– Проте ти постійно в русі, а як клуша осілася. За два місяці заміжжя не знаю чим себе зайняти! – Аліна намагалася поскаржитися подрузі на гірку долю. – Степан категорично забороняє мені співати. – тяжко зітхнувши, протягнула Аліна.
– І правильно робить! – суворо зауважила Надія. – Без гарного продюсера тебе б задушили конкуренти. Гарний продюсер коштує великих грошей, а їх, як мені відомо в тебе немає. Можна, звісно, платити молодим, гарним тілом, але воно постаріє, добре, якщо до того часу ти щось встигнеш заробити. А як ні? Будеш засинати в одній країні, а прокидатися в іншій. Знесилена та зла ти досить скоро захочеш виплутатися з цього болота, що засмоктує, але ж ні, тебе не відпустять – контракт! Ти думаєш, я в захваті від своїх нескінчених подорожей? – задала риторичне питання Надія. – Так, перші півроку була, а далі просто виконую умови контракту, про підписання якого й досі себе хочу пристрелити.
Аліна пила шампанське і приміряла на себе все, що щойно почула від подруги. Звісно, їй не хотілося такого кочівного життя, але…
–  Слухай, а що це за красунчик в тебе тут на фото? –  час від часу перелистуючи фотографії в Аліниному телефоні, поцікавилася Надія, вказуючи пальцем на Андрія.
–  Син Степана: мій пасинок! –  сумно посміхнулася дівчина.
–  Мені здається, чи я знаю такий погляд? –  Надія пильно поглянула на подругу. –  Стоп, стоп, стоп! Не здається! Та ти ж по вуха закохана в пасинка! –  Надія аж присвиснула від несподіванки.
–  Я не знаю, що з цим робити! –  зітхнула Аліна. –  Думаєш я сама в захваті від цього?
–  Слухай, ти хоч з Андрієм не… –  Надія запнулася, питально поглянувши на подругу.
–  Ти з глузду з’їхала?! –  покрутила вказівним пальцем біля скроні Аліна. –  Теж мені, подруга називається!
–  Ну, вибач! –  намагаючись виправдатися протягнула Надія. –  Чесно, в мене очі розбігаються! Один класний, а інший ще гарніший! Ох, як я тебе розумію! Але якщо кохаєш одного, а живеш з іншим, то зраджуєш себе… –  Надія пожала плечима. 
–  А з одним у мене шлюбний контракт, в якому прописаний пункт: «Зрада!» –  допивши ще один келих ігристого напою, сказала Аліна. –  Якщо вона відбудеться з мого боку, то прогнози невтішні не тільки для мене, а й для всієї моєї сім`ї. Я не можу всім ризикувати заради кохання.
–  Та й подумай, кохання! –  припустила Надя. –  А якщо воно однобічне, якщо невзаємне? Та навіть, якщо і взаємне, то хіба ти впевнена, що все у ваших відносинах складалося б гладко? –  подруга поглянула на Аліну. –  От бачиш, нема чого сказати. А молоді вони такі, ненадійні. Сьогодні кохають одну, а завтра іншу! –  Надія тяжко зітхнула, бо знала про що говорить. –  А твій чоловік, зауваж, законний обрав тебе з-поміж тисяч інших. Не тіш себе ілюзією, що окрім тебе він нікому б не знадобився. Такий, та ще зі своїми статками! Тримай те, що маєш! –  Надія була щирою з подругою завжди, як і цього разу.
Алінине таксі освічувало блідо-салатовим світлом фар пожовклий, напівоголений парк біля маєтку Врублевського. Дівчина вже давно вимкнула звук на телефоні та не хотіла порушувати таку коротку, але омріяну зустріч із улюбленою подругою
Піднявшись у будинок, вона зустрілася поглядом із розлюченим Степаном, який сидів за столом вдаючи, що читає газету. Не сказавши їй жодного слова, чоловік розвернувшись пішов на другий поверх. Молода дружина, поставивши маленьку валізку посеред вітальні, піднялася за ним слідом.
–  Запахло бурею! –  спостерігаючи за молодятами, солодко посміхнулася Віра.
–  Угу, я уявляю ту бурю! –  беручи в руку Алінину валізу, Михайло направився на другий поверх. Охоронець не наважився стукати в двері спальні, які щойно зачинилися за парою господарів, тому залишив багаж під дверима.   
– Де ти була? – спокійно запитав у Аліни Степан.
– Вдома! – спокійно знімаючи з себе пальто, з невимушеним виглядом відповіла молода дружина.
Степан знав, що вдома вона була недовго і Теодора її не бачила, проте її присутність помітила, яку виказував відкритий рояль, ноти та перерита шафа.
Аліна навіть не поглянувши на чоловіка попрямувала в душ. Після контрастного потоку води, який освіжив її тіло, проте, не провітрив хмільну голову, вона накинула на себе тоненький, шовковий чорний халат з невагомим, блискучим мереживом.
Коли Аліна вийшла з душу, то застала Степана сидячим на дивані в руках з якоюсь товстою книгою. Дівчина наблизилася до нього впритул та скинула з себе коротенький халат, під яким нічого не було. Вона торкнулася руками його сивуватого волосся і, очікувана нею реакція, не забарилася. Чоловік схопив її на руки та зі злістю швиргнув на ліжко. Аліна ще ніколи не відчувала чоловіка таким, але він, не кажучи ні слова, не відпускав молоду дружину до самого світанку. 
Дівчина, заплющуючи очі, уявляла перед собою Андрія, і боялася говорити вголос, адже могла випадково назвати ім’я того, кого уявляла на місці свого законного чоловіка.
Степан залишив своє продовження в тілі Аліни, але вони поки що про це не здогадувалися. Чоловік безмежно бажав, щоб кохана жінка народила йому дитину, тоді б вона точно не могла б думати ні про кого, й ні про що інше. Але він, проживши тривале та гідне життя знав, що прив’язати до себе людину, яка цього не бажає, просто неможливо. Він знав, але сподівався тисячу разів шкодуючи про те, що не залишив їй вибору, давлячи на найболючіші точки. Степан знав, що йому лишилося недовго, і решту свого життя він хотів прожити тільки разом з нею.