6

Дівчина не могла відійти від новоспеченого чоловіка ні на мить, адже він не втрачав нагоди схопити її та міцно тримати за руку. Усе свято вона ловила на собі погляди пасинка і від цього ставало якось не по собі.

"Господи, що за дурнувате слово "пасинок" сама в себе подумки запитувала Аліна, ловлячи на собі час від часу його захоплені очі. Ні, він точно щось задумав! — вертілося в її голові, але шия сама поверталася знову і знову вбік молодого, завзятого чоловіка. — Та я бачила безліч чоловіків його типу, але вони жодним чином не привертали моєї уваги, що ж змінилося тепер? Чим він такий особливий? Господи, тільки цього мені ще не вистачало!"

Коли дівчині вдалося вислизнути з пазурів Степана, то вона не втратила можливості піти припудрити носика, а згодом, помітивши, що чоловіка ніде нема на горизонті, вийшла на алею квітів, біля якої була гойдалка, корпус якої був обмотаний ніжно-білими ліліями. Тільки Аліна встигла зручно вмоститися, як її спокій тут же порушили:

— Ви, часом, не наречена утікачка? — раптом поруч з нею з'явився син Степана, очі якого палали польовими ватрами. — Я — Андрій! — посміхаючись, простяг він руку дівчині. — Будемо знайомі!

— Аліна! — простягуючи йому руку у відповідь, ніяковіючи протягла наречена. — Рада знайомству!

— Отже, тепер ви моя мачуха? Я можу звертатися до вас за порадами та підказками? — щиро посміхнувся хлопець, на вигляд років двадцяти п'яти.

— Можете спробувати, раптом у вас вийде! — поглянувши на нього, своїми темно-зеленими очима, Аліна змусила Андрія заховати від неї палкий, зацікавлений погляд. — То ви лікар? — поцікавилася дівчина.

— Так, я працюю провідним хірургом в лікарні швидкої допомоги! — скромно, але впевнено відповів молодик. — А ви чим займаєтеся?

— Тільки-но отримала віденський диплом оперної співачки, але, мабуть, розпочати співочу кар'єру мені не судилося.

— Ви теж оперна співачка? — замислено відвів погляд вдалечінь молодий чоловік.

— Так, але що означає вислів: "ви теж?" Чи не ви, випадково, володієте оперним співом? — намагаючись розрядити напружену атмосферу, поцікавилася дівчина, але хлопець зробив вигляд, що не почув її питання.

— Ось ви де! — раптом їх перебив Степан — відсьогодні законний Алінин чоловік.

Від згадки про це їй аж погано робилося.

— Так, тату! Я охороняв твою наречену, щоб її ніхто не вкрав. — вдавано посміхнувся Андрій і це було помітно. — Таких красунь надовго лишати самих не можна!

— Маєш рацію, сину! — посміхнувся Степан, не зводячи при цьому очей зі своєї молодої дружини.

Святковий вечір добігав кінця, і молоді опинилися в шикарному, білому лімузині, прикрашеному живими квітами та білими, тематичними, првітряними кульками.

Всю дорогу до нового помешкання Аліна мовчала, кліпаючи довгими, обтяженими тушшю віями. Вона боялася зустрічатися поглядом зі своїм новоспеченим чоловіком, а ще більше боялася подумати, що на неї чекає попереду.

— Не варто мене боятися! — ніби прочитавши дівочі думки, зауважив Степан Андрійович. — Я не кусаюся і не ображаю слабших!

— А хто вам сказав, що я вас боюся?! — не знаючи навіщо, запитала молода дружина.

Аліна вже була доросла дівчинка, і знала, що на молоду сім'ю чекає попереду перша, шлюбна ніч. Від думки про це їй хотілося блювати, але вона подумки почала заспокоювати себе.

"Візьму в нього пляшку якоїсь випивки, а там далі все піде як по маслу! — думала вона, уявляючи себе поряд зі Степаном в одному ліжку."

Коли молода сім'я приїхала до маєтку Степана Врублевського, то Аліна ахнула від побаченого. Шикарний будинок, схожий на старовинний замок з кам'яним, високим муром та зеленими насадженнями по периметру, змусив дівчину відчути себе справжньою принцесою у власній казці.

— Тепер це буде твій дім! — ніжно обіймаючи дівчину за талію, промовив Степан.

— Я вражена! — поборовши своє бажання звільнитися від руки законного чоловіка, зізналася Аліна.

Вона і уявити собі не могла, що в той момент переживав чоловік, який ідучи поруч, жодним жестом не виказував власного, нестримного бажання, яке розривало його зсередини. Він більше всього на світі бажав молодого тіла коханої дружини, в яку по вуха закохався ще п'ять років тому, коли вперше зустрів у компаньйона в кабінеті. З того моменту ним оволоділо нестримне бажання одружитися на ній. Так, це було дивне кохання чоловіка поважного віку до юної красуні, смаки та інтереси з якою в нього значно різнилися, але серце не могло цього зрозуміти.

Протягом п'яти років його почуття до Аліни розпліталися, як дикий хміль, не даючи чоловікові можливості навіть поглянути вбік іншої жінки. Він мріяв саме про це юне створіння та божеволів від думки про те, що вона зараз може розчинятися в обіймах молодого кавалера, який насолоджується хмільним солодом її тіла. 

І ось вона тут, вона перед ним, а він навіть боїться зайвий раз доторкнутися до неї. Вона, ніби, свята Мадонна, чистою красою якої можна милуватися, але гріх торкатися.

Степанові хотілося кричати на увесь світ про своє кохання, таке щире та відверте, але він стійко тримався, здаючись своїй молодій дружині черствим сухарем.

Коли пара піднялася на перший поверх будинку, то Аліна здивувалася, побачивши його вишуканість та красу. Дівчина жила в шикарних умовах, але її рідний дім, у порівнянні зі Степановим, був значно простіший та дешевший. Вона з широко відкритими очима оглядала своє нове помешкання, і ще сильніше відчувала себе принцесою, в шикарному замку дракона-людожера, який нарікає молодих красунь на вірну смерть.

— Ходімо, я покажу тобі твою кімнату! — ніжно взявши молоду дружину за руку, чоловік повів її широкими, кам'яними сходами на другий поверх.

Аліні хотілося вирватися з рук чоловіка, але зробивши глибокий вдих, дівчина смиренно покрокувала вслід за ним.

— Ось! — відчиняючи масивні двері, сказав чоловік! — твоя кімната. 

Аліна обережно зробила крок вперед і завмерла. Навколо все було так вишукано й шикарно, що дівчина мимовільно зойкнула.