4

Дівчина не чула, про що спілкується її матір з чужим чоловіком, але час від часу відслідковуючи за рухом її губ, Аліна розуміла, що бесіда була досить жвавою, проте, дівчина не чула жодного слова, адже вуха ніби забилися ватою, а очі встелилися густим туманом.

Відмовляючись вірити в сувору реальність і в те, що це відбувається з нею насправді, вона сильно замружила очі так, що аж змогла побачити в суцільній темряві золоті кола, та подумки прорахувати до десяти. Яким же було її розчарування після розплющення зіниць: матір з ненависним чоловіком, якого дівчина так і не могла навіть в думках назвати «нареченим» сиділи на тих же місцях і обговорювали, мабуть, все те ж. Дива не сталося – вона не прокинулася, а це означало, що все було більш, ніж реальним і їй не наснився дурний, кошмарний сон.

Гроші на Катрусину операцію надійшли наступного ж дня після «сватання», або як казала Аліна: «Після продажу красуні старому чудовиську.» Дівчинку того ж дня почали готувати до операції.

– Я не знаю, що б ми робили, аби не допомога Степана! – причитувала на Аліниному плечі матір, за дверима Катрусиної палати. – Господи, я навіть боюся увити втрату дитини, я б цього просто не пережила б і ніколи собі не пробачила.

Дівчина мовчки сиділа переживаючи неоднозначні, змішані почуття. З одного боку вона раділа, що її найулюбленіша маленька сестричка отримала шанс на життя, на здорове та повноцінне майбутнє. А от з іншого боку дівчину душило та виводило з рівноваги те, що їй доводилося жертвувати собою, своїми мріями та планами задля життя та добробуту матері й сестер. З третьої ж сторони дівчина чудово себе знала і як ніхто інший розуміла, що ніколи б не пробачила собі Катрусиної смерті. Вона просто не змирилася б із болем у серці та не змогла б жити нормальним, повноцінним життям, адже решту днів її би мучили докори сумління за те, що вона жива, здорова, вільна та сильна, а Катрусі вже нема, і в цьому була б лише її провина.

Потай від усіх дівчина гірко плакала, топлячи слізьми власну долю та нездійсненні мрії. Вона душею відчувала, що більше не повернеться до Відня, і що на своїй творчій кар’єрі, яка так і не встигла розпочатися, доведеться поставити жирний хрест. Як же вона любила співати! Як вона бережно ставилася до власних зв'язок і неповторного голосу! Їй не було рівних серед однокурсників, і вона пишалася своїм даром та вмінням наполегливо вчитися та працювати над голосом. Але і про це їй теж найближчим часом доведеться забути!

«Яке ж тільки несправедливе життя! – думала Аліна, подумки закопуючи власні надії на співочу кар’єру, та рясно заливаючи її товстим шаром бетону. – Нехай молодість, краса та відсутність кохання, нехай! Але спів, як він сміє відбирати в мене моє все – мій спів?»

Аліна подумки шматувала Степана, ім’я якого їй було бридким, як і він сам, як і все, що було з ним пов’язане!

– То на коли Катрусі призначили операцію? – по дорозі додому запитала в матері дівчина.

– Якщо всі аналізи будуть в нормі, то через два дні прооперують! – не відводячи уважного погляду від дороги, спокійно і трохи засмучено відповіла Теодора.

– А весілля на коли призначили? – холодно запитала Аліна.

Матір пильно поглянула на неї, на якусь мить перевівши погляд від дороги, а потім знову втупилася в чорно-сіру гадюку з білою, роздільною смугою посередині.

– На друге вересня! – спокійно відповіла Теодора. – Ти хіба не чула обговорення?  

– Не чула! – не переводячи погляду на матір, холодно промовила дівчина. 

– Аліно, він гарна людина! – зауважила матір, відчувши скептичний настрій роздратованої дочки. 

Теодора знала темперамент Аліни, і понад усе боялася, що та в останню мить може стати дибки і скасувати весілля. Від цієї думки, жінка не помітила як проїхала червоний світлофор та мало не врізалася в машину, яка зупинилася попереду.

– Мамо! Та що з тобою? – грубо крикнула дівчина, хоча раніше такого ніколи в житті собі не дозволяла. – Не вистачало нам іще потрапити в аварію!

– Пробач, я задумалася! – спокійно відповіла Теодора благально поглянувши на доньку. – Донечко, благаю тебе, не пручайся! Дай собі і йому шанс! – щиро почала вмовляти матір доньку в розпачі та відчаї.

– Кожному необхідно чимось жертвувати в житті! – кинувши осудливий погляд на матір, промовила дівчина. – В моєму випадку: ця жертва і є моє життя!

– Доню, ти звикнеш, змиришся! 

– Так! – байдуже кивнула Аліна головою. – Відчуваю себе молодою принцесою в гострих пазурах могутнього дракона-людожера! – іронізуючи гіркоті власного майбутнього, відчужено промовила Аліна.

– Навіщо ти так? – засмучено дивлячись на доньку, запитала Теодора. Їй було шкода власну дитину, яка стала розмінною монетою, але змінити ситуацію не могла, хоч як би цього не хотіла.

У відповідь Аліна не проронила жодного слова, і вдала, що не почула материного запитання.

Теодора Подільська бачила метання та переживання найстаршої доньки та корила себе за те, на що штовхала Аліну, але клята безвихідь і глухий, гострий кут змушували жінку тверезо дивитися на події та знаходити виправдання своєму вчинку.

Звісно, Теодора б сама пішла за Степана Врублевсього, аби врятувати сім'ю та найменшу Катрусю, але він бачив поряд із собою лише її доньку Аліну. Попри те, що жінка побивалася за покійним чоловіком і не могла думати більше ні про кого в світі, вона б погодилася на все, щоб в її дівчаток все було якнайкраще, але в цій ситуації вона нічим не могла зарадити. Відмотати назад уже було неможливо, адже Степан заплатив за Катрусину операцію та реабілітацію після неї, то ж, фактично, він уже "купив" Аліну в матері, залишилася справа за найменшим – офіційно оформити «покупку-продаж» молодої дружини якимось, ніби-то, весіллям, яке йому було приблизно таким же потрібним, як і Аліні.

Вдома матір з сестрою зустріли менші доньки: Ізабелла та Марія. Ізабеллі незабаром мало виповнитися чотирнадцять, а Марії – вісімнадцять. Марійка мріяла в цьому році вступати на медичний факультет Вашингтона, але бачачи ситуацію в сім'ї, згодна була і на місцевий – Київський медичний університет імені Богомольця. Марія мріяла стати дитячим лікарем, аби рятувати життя маленьким пацієнтам. Дівчина не знала, що і її мрія напряму залежить від Аліни, так само, як від неї ж залежало Катрусине життя.