2

Аліна цілу ніч проридала в подушку. Сердешна дівчина не знала, що найбільше їй боліло: смерть любого татка, чи залежність від неї її сім'ї – матері та трьох молодших сестер, яких дівчина любила понад усе в світі, а наймолодшу Катрусю: взагалі просто боготворила, мабуть, то й не дивно, адже маленькій Катрусі щойно виповнилося сім років.

Аліні ще вчора зовсім інакше бачилося її майбутнє життя, але безжальна, сувора реальність внесла свої корективи, змусивши дівчину страждати, замість того, щоб радіти життю.

Після похорону тата, знесилена дівчина лоском пролежала в своєму ліжку більше тижня. Аліна не виходила з кімнати та помітно почала впадати в депресію. Дівчина абсолютно забула про настанови віденських викладачів та вчителів вокалу. Вона не дотримувалася режиму, з яким пліч-о-пліч йшла вже понад п’ять років, але тепер їй було байдуже на власний голос, на власне тіло, на власне життя. Аліна сподівалася, що в майбутньому їй стане морально легше, і вона, хоча б наближено, зможе повернутися до звичного ритму життя. Інколи дівчина мріяла про повернення до Відня та початок співочої кар’єри, але такі думки відвідували її геть рідко й тривали недовго.

– Доню! – зайшовши до Аліниної кімнати без стуку, жалібно протягнула Теодора. – Тобі необхідно, бодай, трішечки поїсти. Ти зовсім змарніла і стала на себе не схожа.

– Я не хочу, мамо! – тяжко зітхнула дівчина. – Я зовсім нічого не хочу. Я не уявляю свого життя без тата, мені так його не вистачає. Як тепер без нього жити, мамо, ну скажи: як? – вибухнула Аліна черговим нападом голосного, удушливого плачу.

– Вчора Катрусі стало зовсім зле! – нахиливши голову, Теодора навіть не поглянула на Аліну. – А сьогодні лікарі діагностували в неї тяжку, вроджену ваду серця. Потрібна термінова, дорога операція для її порятунку, інакше вона може померти. – Теодора розридалася в унісон з Аліниним плачем.

Збентежена дівчина миттю підвелася з ліжка та витерши мокре від сліз лице, присіла на край зім'ятої постелі поряд із матірю, міцно обійнявши її за плечі.

– То давай терміново її прооперуємо! – рішуче заявила дівчина. – Що кажуть лікарі?

– Ой, доню, – похитала головою Теодора – проблема в тому, що в нас зовсім нема грошей, абсолютно! Заморожені рахунки, які до того ж знаходяться у величезних мінусах. Нам навіть комунальні платежі нема чим сплатити, ми за останній місяць розпустили третину прислуги, і далі продовжуємо її скорочувати… Продовжую… – виправилася Теодора, – все ще ніяк не змирюся з думкою, що я вже сама. У тата останнім часом було зовсім скрутно зі справами. Він брав одні позики, щоб перекривати інші, і так по колу, яке колись замкнулося, він і не встиг помітити коли. – Теодора тяжко зітхнула, а з її очей знову хлинули сльози розпачу, втрачених надій та коханя.

Тато Аліни – Олександр Петрович Подільський був працьовитим та завзятим хлопцем зі звичайної, робочої сім'ї. Коли він зустрів Теодору, – дочку чеського бога фармацевтики Феофана Адольфовича Кнауса, то втратив інтерес до всіх дівчат, з якими був знайомий. Кмітлива, гарно вихована красуня Теодорпа Кнаус з першого погляду підкорила серце молодого та завзятого Олександра Подільського, який впродовж трьох років добивався її прихильності. Коли ж кохана нарешті звернула на нього увагу та дала Олександрові шанс, молодий чоловік був на сьомому небі від щастя, але воно грозилося бути міражним, адже Феофан Адольфович був категорично проти вибору доньки й нічого чути не хотів про простого хлопця, якого вважав негідною партією власній доньці.

Коли нарешті крига скресла і Феофан Кнаус визнав Олександра, то молодята незабаром одружилися, і Олександр довів тестю, що той повірив у нього недаремно.

Після смерті Феофана Кнауса, увесь його бізнес успадкувала дочка – Теодора, але справами фірми вона ніколи не цікавилася та не займалася. Всім керував її чоловік, Олександр. Теодора займалася доньками, яких вона народила в шлюбі з коханим чоловіком. Чотири доньки займали весь вільний час жінки, і вона не вважала за потрібне поринати в бізнесові справи.

Коли найстарша Аліна закінчувала другий курс, засмучений Олександр як у воду опущений повернувся додому. За вечерею він не промовив жодного слова, але Теодора відразу здогадалася, що щось сталося.

– Любий, щось трапилося? – поцікавилася вона в чоловіка.

– Фірма банкрут. Виробництво стало, замовників як корова язиком злизала, платити робітникам нема чим. Вони вже по півроку без зарплатні сидять. – не підводячи очей, відверто зізнався Олександр.

– То давай продамо все к бісовій матері?! – питально поглянувши на нього, Теодора відчула, як у неї кольнуло десь в області серця.

– Не вийде. Банкрута ніхто не купить, хіба що дасть три копійки, які ніяким чином нас не врятують.

– Можливо, є якісь варіанти? – продовжувала непокоїтися дружина.

– Гм, варіанти! – наливши чарку горілки з графину, Олександр, який завжди був байдужим до випивки, залив прозору речовину до горла, навіть не моргнувши оком. – На нашу Алінку поклав око старий вовк: Степан Врублевський, мій колишній компаньйон! – з силою гепнувши кулаком по столу, роздратовано кинув чоловік. – Та він нашій доньці в батьки годиться, а он що заспівав. Та в нього син майже її ровесник, але ж ні! Мовляв, він вирішить усі наші фінансові проблеми, якщо Алінка стане його дружиною.

Теодора аж зітхнула від неочікуваного зізнання та сказала:

– От старий гад! – сплеснувши в долоні, зарепетувала жінка. – Як він взагалі міг таке сказати?

– Ото ж і я подумав те саме і послав його під три чорти! – обурений Олександр, спокійний та врівноважений по життю, вкотре гепнув міцним кулаком по столу, змусивши танцювати на лакованій, білій поверхні тарілки та фужери. – Сказав, що таке станеться тільки через мій труп, адже за життя я ніколи на це не погоджуся і не пристану на його безглузду пропозицію. Якби він ще запропонував угоду щодо Аліни і його сина, то я б іще зрозумів, але ж не сам! Вибач, кохана, але я ніяк не можу заспокоїтися після почутого, мене просто розриває на шматки!