Розділ 8

– Гаразд, – каже він зрештою. – Я все зрозумів.

Але я відчуваю: він зрозумів не все. Або ще гірше – взагалі нічого. Така людина, як він, у якої є все, ніколи не зрозуміє мене. Людину, яка не має нічого.

Арсен підводиться, кладе руки в кишені й дивиться на мене зверху вниз.

– Я розберуся з Лізою. А ти поки що залишайся тут. Нікуди не йди.

Мене ніби паралізує. Я точно не такого очікувала. 

– Але я не думаю, що маю право…

– Маєш, – обриває він. – Щонайменше, поки ми не вирішимо, що робити далі.

Я дивлюся на нього – і вперше помічаю: за його люттю стоїть не байдужість. Він не погана людина, просто вся ця ситуація сильно вибила землю у нього з-під ніг. 

Арсен продовжує стояти біля вікна, руки в кишенях, спина напружена. Я сиджу за столом, не наважуючись навіть дихати голосно.

У дверях тихо лунають кроки. Легкі, але нервові. І я ще до того, як вона з’являється, відчуваю, що це Ліза.

Вона заходить у їдальню нерішуче, розглядає нас дещо роздратовано, наче це ми з її чоловіком причина усіх негараздів. 

– Арсе, якщо ти заспокоївся, давай ще раз поговоримо, – починає вона тихим голосом.

Арсен навіть не повертається до неї одразу. Тільки через кілька секунд повільно звертає на не увагу, і його погляд – холодний, гострий, різкий – прорізає повітря.

Ліза зупиняється біля порогу, помічаючи мене за столом. Її очі ширшають на мить – ніби вона зовсім забула, що я тут.

– Катю, ти вже прокинулася, – каже вона тихо, з важкою усмішкою.

Я киваю, але нічого не кажу. Мені здається, якщо я відкрию рот – стане ще гірше. 

Арсен різко зрушує з місця. Його голос звучить рівно, але кожне слово – як удар.

– Нам треба поговорити. Втрьох.

Ліза напружено вдихає.

– Добре. Я готова пояснити, навіщо пішла на це. 

– Чудово, – холодно відповідає Арсен. – Бо те, що я почув від Каті, – він кидає короткий погляд у мій бік, – виходить за межі здорового глузду.

Ліза стискає руки.

– Я хотіла зробити правильно.

– Правильно? – Арсен підходить ближче, але не підвищує голос. – Правильно – це коли ти радишся зі своїм чоловіком перед тим, як привезти в наш дім вагітну незнайому дівчину й пропонувати їй відмовитися від власної дитини. 

Він замовкає, бо слова самі по собі здаються йому брудними.

Ліза робить крок уперед.

 – Я не могла чекати! Катя була у відчаї, а нам конче необхідно стати батьками!

– І ти вирішила купити її дитину? – різко кидає Арсен.

Я здригаюся. Ліза теж.

– Ти перебільшуєш! Це не купівля! – каже вона тихо, але наполегливо. – Це шанс для нас усіх. Для неї, для дитини, для мене і навіть для тебе!

– Ти просто божевільна, – Арсен втомлено опускає голову. 

Ліза намагається стримати сльози.

– Я просто хотіла стати матір’ю.

Арсен заплющує очі, проводить рукою по волоссю.

– Я розумію твоє бажання. Я завжди розумів. Але не так, Лізо. Не таким способом. Це незаконно. Це небезпечно. І це, – він робить жест у мій бік, – якось аморально. 

Я опускаю погляд. Хочеться зникнути під столом.

Ліза переводить на мене очі:

– Катю, скажи йому, що я хотіла тобі допомогти. Будь ласка.

У мене тремтять пальці. Я піднімаю голову і зустрічаюся з холодним, колючим поглядом.

– Вона справді хотіла допомогти.

Арсен дивиться на мене прямо. Його погляд м’якшає – на мить.

– Допомога – це не забирати в когось дитину.

Ліза видихає, наче її вдарили.

– Я не забирала! Вона сама…

– Вона була у відчаї, – перебиває Арсен. – А ти цим скористалася. 

Ліза відступає на крок.

– Ти не розумієш…

– Я все чудово розумію, – каже він. – Зараз ми це припинимо. Раз і назавжди.

Тиша падає на всіх. Тяжка і гостра.

І я раптом усвідомлюю: між ними не просто сварка. Це щось значно глибше. Щось, що не вперше стає між їхніми плечима.

І я – випадково чи ні – стала тією іскрою, що змусила це спалахнути.

– Мені дуже прикро, – випалюю, поки ці двоє знову не почали сваритися. – Я розумію, що це була помилка, тому краще піду. 

– Катю, тобі варто залишитися тут, – цідить Ліза. – Ти ж сама сказала, що нікуди йти. 

– Я знайду житло, – натягнуто усміхаюсь під прямим поглядом Арсена. – Попрошу аванс на роботі. Щось вигадаю. 

– Я тебе відвезу, – несподівано пропонує Арсен, а я наче маленька налякана дівчинка починаю хаотично махати руками.