Глава 16

Подих перехопило, є лише ця мить, ми удвох, все інше зникає, воно стає неважливим, непотребом який так просто викинути у сміття, забути. Я бачу лише його дивовижну блакить, відчуваю чоловічий аромат, і дотик… Він спопеляє мої нутрощі, здавалося б, це лише шкіра до шкіри, нічого особливого, але я готова кинутися у вир, аби відчути більше, взяти все. 

Сумніви борються з бажанням, дзвоном у вухах, аж до болю, нагадуючи, що краще не перетинати межі, буде не так болісно потім, та підсвідомо я вже її переступила, бо готова до більшого. З цим чоловіком складно не бути готовою. Він цікавий, гарний, і не такий, яким уявляла. Він не чудовисько сповнене криги, навпаки, суцільна чуттєвість, турбота, зваба. 

Мій видих лягає на його губи, Еміль всміхається, широко, поки пальці вправно ковзають до потилиці. Не здатна, і не хочу, щоб зараз все зупинилося, піддаюся вперед, ближче до чоловічого обличчя. До вподоби те, як зараз усе, ловлю ейфорію, насолоджуюся ним. Це дивно, ново для мене, і шалено цікаво. 

— Отже, — промовляє вкрадливо чоловік, — якщо нам обом подобаються погляди, — кінчиками пальців він опускається нижче, по хребцях, а тоді пропускає їх крізь волосся, — ми можемо піти далі.

— Можемо, — кажу пошепки.

Я наділяю його правами на себе, вірю і повністю готова віддатися, піти справді далі. Те, що Княжа робить лише торкаючись, знаходить відгомін у душі. Бринить на струнах створюючи прекрасну мелодію. Погляд і дотик нерозривні одне від одного, дві сторони медалі, котру я нескінченно прокручую, аби не впустити нічого. 

Княжа чудово вловлює стан, читає його у моїх очах, в кожній рисі обличчя. На мить чоловік відпускає, розчарований видих виривається несвідомо, але чудово демонструє справжність. Він обходить стіл, я встаю не знаючи чого очікувати. Секунда, вправні руки опиняються на талії, ковзають по спині змушуючи прогинатися для нього.

Я не встигаю зрозуміти, коли він стягує кофтинку через голову і відкидає її десь в бік холодильника. Все, що існує — ми й відчуття, яким стає мало місця у грудях. Страшно стає, до тремтіння, бо я готова платити за його дотики. Я жадаю їх, навіть потребую, і усвідомлення правди шматує. 

Підсвідомо знаю, що не заслуговую і на краплю його доброти, уваги, бажання. Я не та, кого мав би обіймати, не та про кого повинен піклуватися. Правда вбиває, якби можна було усе змінити, або забути, я була б значно щасливішою. Буває краще не відати справжнього, тоді внутрішній голос не докоряє тобі, тривожність не псує життя, страхам не місце поряд. 

Руки Еміля пестять спину, ведуть по талії, а далі по стегнах, але мені цього мало. Я твердо вирішила, що хочу більшого, потребую взяти те, що не моє. Мені хочеться опинитися там, за ребрами Еміля, стати з ним одним цілим, розчинитися повністю, щоб ніколи не ризикувати бути вигнанкою. 

Чоловік втискається у моє тіло сильніше, не залишає ні краплі відстані між нами, провокує серце тріпотіти, а шкіру горіти. Я підіймаю голову, споглядаю його обличчя, вловлюю ледь помітну задоволену усмішку, вона так красиво вигинає кутики губ. Не можу надивитися, і надихатися теж. Потребую ще, більше. Завжди. Але Еміль не поспішає, його губи торкаються в ледь відчутному дотику моєї скроні. Кінчиком носа він веде вниз, по вилицях, і наближається до губ. Видихаю, боячись, що зараз усе зупиниться. Подумки благаю Княжу йти далі, брати все те, що пропоную, тут і зараз. 

Чоловічі руки сходяться на моїй талії, я прогинаюся ще більше, підставляю шию під палкі губи. Вдих судомний, до тремтіння ніг. Світ довкола в одну мить стає неважливим, декорацією до нас обох.

Кладу долоні на чоловічі передпліччя, стискаю, відчуваючи приємну тканину сорочки, і міць м'язів під нею. Затамувавши подих очікую, що далі. Кожний дотик новий, кожна емоція відкривається вперше, але з ним не страшно, навпаки, раптом відчуття стають потребою якої не відала раніше. 

Хвилювання зникає, натомість всередині тільки спокій і повне розуміння, що все правильно, так і повинно бути. Я ніби опиняюся там, де і мала б давно, на своєму місці, попри всю брехню, котра й привела до нього. 

Зазираю в блакитні очі, милуюся, подумки промовляючи вибачення за те, що колись станеться, а потім проганяю й залишки провини якомога далі. В мені набирає обертів вогонь, несеться від низу тіла, пронизує наскрізь солодко катуючи.

Зойкаю, коли чоловік підхоплює на руки. Дію інтуїтивно, обіймаю могутні плечі та все не відвертаю очей від нього. Еміль притримує за стегна, несе на другий поверх. Ми мовчимо, насолоджуємося тим, що між нами.

— Ти прекрасна, — вимовляє він, голос нагадує муркотіння, проникає у мене, в глибини про які до цього часу не знала. — Мені подобається твоя справжність, звабнице. Подобається щирість, — вимовляє чуттєво, — сором'язливість, і кожний погляд. 

Якщо я мала сумніви, хоча б десь на підсвідомості, то зараз вони взагалі розвіюються. Я хочу, щоб ми стали справжнім подружжям, плювати на все. Хіба я не заслужила хоча б на мить радості й щастя? Хіба не можу взяти те, що він пропонує? 

Якщо й має бути перший раз з кимось, то лише з таким, як Еміль Княжа, що б він не приховував про себе справжнього, які б мотиви не призвели його до нашого шлюбу.

Огидний голосок нагадує, що його привело життя до Терези, а Настя у його руках —  суцільний обман, та я закриваю йому рота. Не зараз! Не сьогодні! Нехай для Еміля я — Тереза Павелі, та поруч з ним Настя Грач. 

Спальня зустрічає нас теплими обіймами. Варто відчути спині м'якість ковдри розчиняюся у передчутті. Наші рухи стають швидші, та варто йому поцілувати мене по-справжньому й час взагалі зникає. Теплі губи ніжні, повільно пестять даючи змогу відчути солодкі емоції на смак. Я відповідаю йому вогнем, палким, який спопеляє все довкола на шляху. Пришвидшую обох бажаючи не впустити нічого, боячись, що Еміль зупиниться. 

І він слухняно дає те, чого потребую, й бере, що дарую. Повільно, уникаючи поспіху, попри те, що пристрасть набирає обертів, а поцілунки, котрі почалися, мов легкі дотики, перетворилися на бажання повністю володіти партнером. З жадібністю, дикістю, й шаленою ніжністю водночас.