Глава 14

Наша вечеря закінчується на приємній ноті, почуваюся значно краще, хоча страх, що Княжа почне копати далі, шукати справжні причини мого панічного прохання, досі є. Він удав, що повірив, або повірив насправді, та від цього не легше. 

По дорозі додому Еміль наголошує про обстеження, кажучи, що не жартував про це, його турбує мій стан. Намагаюся пояснити, що це через емоції, які проживала поряд з мачухою, і тоді, на святі, я дещо перехвилювалася, та він невмолимий, тож обіцяє вже завтра після обіду поїхати зі мною до лікаря. 

Ми прощаємося на першому поверсі, під сходами. Дивно робити це й усвідомлювати, що взагалі-то він — мій чоловік, і пари сплять зазвичай разом, але Еміль не робить спроб звабити чи змусити лягти у ліжко. Не певна, чи радіти, а може навпаки, ображатися? Раптом я не цікава йому, як жінка? Мене це не повинно турбувати, але чомусь хочеться бути для нього… красивою та жаданою.

Ранок наступного дня починається з візиту Павелі, він вдало відгадує момент, коли Еміль уже поїхав, а охорона й камери йому не стоять на заваді. Врешті, що такого, коли татко навідується до донечки? Зате я здивована, коли відмикаю двері й зустрічаюся з ним на порозі дому. Все ще заспана, розгублена, з бажанням виштовхати Петра геть. 

— Що ж, — без вітань, прямо з порогу починає, — поясниш вчорашній вчинок? 

Доводиться відступити та пропустити чоловіка в дім. На мені лише халат з трикотажу, я точно не сподівалася на ранній візит, та й ніхто не ходив до Княжі в гості за час, що я тут.

— Мені стало зле, — кажу, прямуючи на кухню.

Павелі позаду фиркає. Опинившись на кухні поважно розсідається за столом, ніби господар тут, я встаю заварити чаю. 

— Твоя мачуха пояснила мені після яких слів ти панічно полетіла шукати Княжу. Дівчинко, — сухо веде, — ти не Тереза, і ти не справжня дружина Емілю, лише фікція. Не забувай про свою матір, про брата, вони під моїм контролем.

— Я знаю, — тихо відповідаю, стою спиною до чоловіка вагаючись чи робити чай йому. 

— Ти не повинна хвилюватися за нього, лише за свою сім'ю. Повір, цей чоловік і без тебе розбирається в житті. Він взяв тебе в оплату боргу, як і мою компанію жадає приєднати до своєї, це такий собі законний варіант забрати бізнес. Але ти не знаєш його справжнього, не знаєш чому я був йому винен, і як сталося, що мій борг став непомірно великим. 

Розвертаюся до Петра. Ставлю все-таки чашку з чаєм перед ним.

— То розкажіть. 

Чоловік всміхається. Сірі очі виблискують переможно, статний та симпатичний, він не виглядає злісним покидьком, якщо забути про його маніпуляції. 

— Моя дружина була хвора, рідкісна хвороба, вона зжирала її зсередини. На той час Тереза була підлітком, як і ти, а Еміль увійшов у світ бізнесу. Я якраз опинився на дні, та так сталося, що мені порадили звернутися до цього ще тоді хлопця, взяти в борг. Це був останній шанс для мами Терези, останній для усіх нас. Він не відмовив, попередив про невчасну оплату, але кошти дав. Лікування не допомогло, моя дружина померла, а борг лишився. Я був у відчаї, і платити було нічим, але твій милий Княжа сказав, що зачекає. 

Сідаю навпроти Павелі, його голос лунає рівно, втім, при спогадах про дружину на обличчі відбивається біль, справжній, непідробний, він проковзує в очах, в тому, як вигинаються кутики губ. Мені навіть стає його шкода. 

— З часом я зміг відновити свій бізнес, Тереза підросла, і пів року тому пішов до Княжі віддати борг, що цікаво, увесь цей час він про нього не нагадував. А він не захотів грошей, та й суму нарахував таку, що продавши все я б не зміг віддати й половини, мова про мільярди, дівчинко, доларів. Княжа не розгубився, запропонував шлюб з донькою і компанію, яка оформлена на неї, вона за умовами, стане належати йому. Я був не проти подібного варіанту, та не хотів, щоб Тереза опинилася в руках цього виродка. Уяви, як зрадів, коли помітив тебе в місті? Точна її копія, йшла вулицею притискаючи до грудей сумку і ховаючись під парасолею. 

— І тоді ви вигадали як врятувати Терезу, й покарати Еміля? Але ж він не винен в смерті вашої дружини, в тому, що борг зріс. Ви знали на що йшли, — відрізаю.

Павелі всміхається, весь сум, котрий ковзав в погляді, зникає. 

— Знав, та краще б він змусив віддавати кошти, а не платити Терезою. 

Чоловік замовкає, а я не знаю як реагувати, складно, коли медаль має два боки, і вони однаково мають свої темні й світлі сторони. Хочеться спустити усіх собак на Павелі, адже він шантажує мене, він змусив удати Терезу, а з іншого боку, що мав робити чоловік, який втрачав кохану, а потім ледь не втратив доньку? Він знайшов рішення на користь власній сім'ї використавши мою наївність й небажання брати в борг у мого тата. Він обманює Княжу, бо відчуває гнів за те, що той захотів собі Терезу, неважливо чи через власні вподобання, чи тому, що вона власниця компанії. Він грає, бреше, удає з себе іншу людину, але і я роблю те саме. 

А чи робить подібне Еміль? Він не розповідає про себе нічого, я можу судити лише за поведінкою й тими короткими крихтами інформації. Він турботливий, наче, і не поводиться зі мною жахливо. І я не можу звинувачувати його в тому, як саме він попросив оплатити борг Павелі, врешті, це його право. Втім, ким в цій історії виявиться Княжа все одно не ясно… Я мало його знаю, не розумію мотивів, не бачу правди. Всі його відповіді не стосуються чогось конкретного, він мовчить про шрам, про тату, хоча це ж дрібниці,  не втягує мене у свої справи, ми не говоримо про бізнес чи щось близьке до нього. Та навіть ті друзі з якими знайомилася на святі, Рустам й Адам, здається, не навідуються до нього. То чи справді вони друзі? І хто такий насправді Еміль? 

— Тому, — після паузи продовжує Петро, — ще раз зіпсуєш щось, я особисто пущу твого брата на корм рибкам.

Він говорить серйозно, це не брехня заради брехні, і не порожня погроза. Голос у Павелі рішучий, і після розказаного, я розумію, що він справді піде на все аби позбутися Еміля й боргу, а папери, які він мав підписати дають саме це.