Глава 8

Ранок починається з таємного дзвінка Павелі. Я замикаюся у ванній кімнаті попередньо увімкнувши воду й очікую поки чоловік відповість. Мені байдуже, що тільки сьома ранку, я маю отримати доступ до соціальних мереж Терези, а також дізнатися про справжнє знайомство Княжі й Терези. І звісно ж, найбільше, що мене цікавить — коли моя мати мені подзвонить й розповість, що все гаразд. 

Петро довго не бере слухавки, але врешті-решт відповідає сонним голосом. 

— Що сталося? 

— Моя мати досі не подзвонила, — суворо кажу. 

Він невдоволено видихає.

— Ти пришвидшуєш події, вона ще не мала часу, — відрізає. — Це єдине, що тебе цікавить? 

— Ні. Ви хочете, щоб я грала Терезу, вірно? 

— Ми ніби так домовилися.

— Тоді розкажіть про справжнє знайомство Еміля з вашою донькою, про  її поведінку, і дайте доступ до її соціальних мереж. 

Чоловік щось нерозбірливо бурмотить. Чую, що змушує себе встати з ліжка, далі лунає звук води, а потім пищання якоїсь техніки на кухні. 

— Знайомство, як знайомство. Моя донька — відкрита, щира, весела, і її мало цікавить що про неї думають інші. Стосовно соціальних мереж, я подзвоню Терезі, вона надішле мені паролі й логіни і одразу перешлю тобі. Щось ще? 

— Так, — суворо вимовляю, поміж ребер клекоче, — якщо моя сім'я не зв'яжеться зі мною до вечора, то Еміль дізнається правду. 

Западає тиша, а потім Павелі сміється.

— Дівчинко, ти що, вирішила пограти зі мною? Таких, як я, у вороги не беруть, бо все закінчується на кладовищі. Якщо ти не хочеш, щоб твоя сім'я там опинилася — чекай.

На цьому Павелі кладе слухавку. Від нервів ледь не жбурляю телефон у стіну, але вчасно згадую, що в такому випадку я залишуся без засобів зв'язку, і не зможу взагалі ні з ким підтримувати спілкування, навіть з клятим Петром! 

Виродок! 

Сльози виступають на очах швидше, ніж встигаю зрозуміти, і я не стримуюся. Врешті-решт, інших варіантів скинути напругу у мене немає, тому дозволяю собі виплакатися вдосталь. А потім довго вмиваюся холодною водою, щоб приховати сліди мого розпачу. Глянувши в дзеркало розумію, що все дарма — моє обличчя припухло, а очі червоні. 

Наступну годину до сніданку тримаю себе в руках, аби не продовжувати самокопання й не тривожитися. Подумки переношу себе у вчорашній вечір, точніше саме у ту частину, де ми з Княжою грали у карти. Мені сподобалося, варто визнати, ще й дуже. Нехай питання були провокаційними, нехай я ризикувала опинитися без одягу на його очах, та й статися могло що завгодно, бо врешті цей чоловік для мене незвідані далі, та я отримала задоволення. З Емілем було цікаво й весело, мені сподобалася його поведінка, тактовність, обережність. На якусь мить я навіть вирішила, що якби не брехня, і швидше за все, коли він таки пізнає правду, не його образи, ми б змогли…стати кимось більшим. Не обов'язково справжнім подружжям, але ймовірно, друзями?... 

А те, що було далі… Дотики, тремтливість, музика, коли я була на межі, блукаючи серед реальності й несправжнього, коли він торкався обережно, коли не вимагав більшого, а лише пробував, даючи змогу звикнути до нього… Чи кожен чоловік здатний на подібне? 

Я пам'ятаю батька, його агресію на кожну дію матері, його погляди у наш з братом бік, його ненависть… Все це клекотало у ньому. Він зневажав маму, а тому й нас з Олексієм. 

Чомусь маю стійке відчуття, що лише такі, як мій тато, настільки слабкі, щоб бити власну дружину і дитину. Навряд Княжа опустився б до такої поведінки. 

На сніданок спускаюся в досить гарному настрої. Спогади, й вчинок Княжі, розуміння моїх страхів на заході, дали надію, що не все жахливо як уявляла. Гадала, Павелі відправляє у руки чудовиська, та насправді, здається, Еміль лише з вигляду дракон, а всередині він геть інший. 

На кухні вже є Ксандра й Еміль, дівчина сидить за столом, до мене спиною, помішуючи ложкою чай, поки її брат ставить на стіл тарілки з бутербродами, пирогом, салатом, й десертом на закуску. Завмираю на порозі поки вони удвох не помічають мене.

— Ти мав сказати про весілля, так несправедливо, — докоряє сестра.

Вона значно молодша за нього, але поводиться вільно, не боїться, навіть навпаки, готова сперечатися і досягати свого.

— Я не міг, часу не було, — спокійно відрізає.

— Не міг, — кривиться Ксандра, — ти що, закохався у Терезу? Вона вагітна? 

— Ні.

— Тоді чому? 

Еміль уникає відповідати, ставлячи на стіл ще тарілку з закусками помічає мене. Наші погляди зустрічаються, миттю опускаю свій. Чомусь я ніяк не звикну до того наскільки його очі блакитні, світлі, наче створені для ідеальної картинки. 

— Привіт, — вітається першим.

Ксандра обертається. На її губах розповзається усмішка, щира, нехай вона тільки що й штурмувала брата питаннями.

— Терезо, привіт, — завзято вітається.

— Привіт, — відповідаю обом.

Обережно проходжу до столу й займаю місце навпроти Ксандри. Дівчина одразу підсуває до мене тарілки, а Еміль ставить чашку з кавою. Так дивно, він спокійний, навіть домашній, досить несподівано, враховуючи його ауру і те, що казав про нього Петро. Не думала, що чоловіки, котрі володіють бізнесом можуть бути такими звичайними. Чомусь завжди уявлялося, що люди з достатком у мільйони піднесені, і не роблять рутинних справ.

Подякувавши, куштую напій, а потім закусую смачним бутербродом.

— Як себе почуваєш? — уточнює дівчина.

— Добре, дякую тобі ще раз, що була зі мною, — м'яко кажу уникаючи дивитися на Княжу, а от він навпаки, сівши на місце пропалює поглядом.

— Немає проблем, — відмахується, — мій брат завжди зайнятий справами, тож звикай до самотності. 

В тоні чутно приховану образу, та я удаю, що все гаразд.

— Розкажеш про себе? — змінюю тему.

Ксандра ніби чекала на це питання, тож наступну годину я слухаю про її навчання, про те, що вона відкриє свою туристичну компанію, а не буде займатися ліками, як її брат. Враховуючи, що я мало знаю про фармацевтичну індустрію, та й узагалі про бізнес Княжі, мені не зрозуміти чому її голос лунає досить докірливо.