Глава 6

До тями повертаюся у своїй новій спальні. Перше, що бачу — спину незнайомої дівчини, вона стоїть перед вікном за яким темно, отже, ще вечір, або ніч. В кімнаті  також тьмяно, увімкнено нічник, а стан дівчини кидає химерні тіні на стіни. 

Почуваюся не дуже. Враження, що мене випатрали зсередини, і забули у провулку десь у найгіршому районі міста. Обережно сідаю, нудить, в роті сухо. Тіло здається чужим, проте мені гаряче, а руки тремтять. 

Незнайомка обертається, підходить до ліжка й сідає на його край. Вона молода, приблизно мого віку, і усміхається. 

— Привіт, — голос високий, дзвінкий, сповнений радості. 

— Привіт, — мій же хриплий та втомлений.

— Води? Чи чогось іншого? — завзято уточнює.

Я відмовчуюся, не розумію хто вона така, і чому взагалі у моїй кімнаті. Прокручую останні спогади, здається я впала під час промови Еміля на очах у всіх. Хвилювання миттєво розливається тілом, як реагують люди їхнього положення на подібний прояв слабкості? Будуть тепер обговорювати мене? Лаяти та казати, що Тереза Княжа — слабка? Хвора? 

— Все нормально, — промовляє дівчина все ще усміхаючись досить щиро, — я — сестра Еміля. Він попросив побути з тобою, йому довелося повернутися назад на свято. 

— Дякую, — облизую губи, вона одразу бере пляшку води й простягає мені. 

Відкорковую й пʼю, виявляється спрага значно сильніша, аніж здавалося.

— Я — Ксандра. Узагалі-то Олександра, але Саша мені не подобається, а Еміль завжди вигадував прізвиська, тож я зупинилася на Ксандрі. 

— Дуже приємно, — відповідаю, втамувавши спрагу.

— Добре, бо я приїхала привітати брата з одруженням, шкода, лише на добу, потрібно повертатися на навчання. Він не знав, це був сюрприз, уявляєш як здивувався, коли привіз тебе, непритомну, а тут я? — сміється вона. — Сказав, що несподівано, але вчасно.

Ксандра розмовляє швидко, наче боїться не встигнути сказати усього. Мій втомлений мозок не вловлює до кінця сказаного, хоча тішить, що хоча б суть розуміє. 

— Втім, я образилася, що не покликав на весілля, ви так швидко заручилися. Скажи, — вона підсувається ближче, голос стає тихішим, — як це, одружуватися таємно? Ви приховали весілля, бо хотіли, щоб свято було лише вашим? 

Зітхаю. Не знаю, чи казав Ксандрі брат правди, і якщо ні, точно не хочу бути тією, хто це зробить.  Здається, вона непогана дівчина, інакше б навіщо їй стирчати в кімнаті з чужинкою й турбуватися про неї? 

— Воно було несподіваним, — ухиляюся від прямої відповіді. — Але дуже гарним, у костелі у квітах, в той день була гроза.

— О, — вона кладе руку на серце, — гарно звучить.

— Так, пахло дощем і солодкими петуніями, — закінчую. 

— Він не казав про мене, так? — видихає, в тоні чутно образу.

— Ні. Ксандро, вибач, я… — спускаю ноги з ліжка, мені потрібно у ванну, терміново.

— Ні-ні, ти вибач. Я допоможу, гаразд? 

— Не варто, все добре. — брехня злітає з язика значно простіше, ніж  очікувала.

— Добре, — здається дівчина. 

Я тікаю у ванну кімнату. Вмиваюся там холодною водою, змиваю змазаний макіяж і зав'язую волосся у хвіст. Виглядаю змученою, навіть не думала, що панічна атака чи що б там не було зі мною, могла так сильно вдарити. Врешті, змушую себе повернутися до Ксандри, дівчина досі сидить на краю ліжка, гортає щось в телефоні. 

— Ти багато де була, — каже.

Спершу не розумію, та вона повертає до мене екран, і там…не я, а справжня Тереза і її сторінка в інстаграм. Ксандра значно розумніша за мене, бо я жодного разу не цікавилася особистими соціальними мережами ні Терези, ні Еміля, а варто було. 

— Підписалася на тебе, — радісно каже.

— Добре, я пізніше зайду в мережу, ти не проти? — спокійно уточнюю, ховаючи знервованість. Як зайти у мережу на сторінку справжньої Терези поняття не маю, але буду розв'язувати питання по ходу їх виникання. 

— Звісно, — дівчина встає й допомагає лягти назад у ліжко. — Будеш спати?

— Так, хочеться відпочити ще трішки, — усміхаюся у відповідь. Не можу зрозуміти чи подобається мені, проте не відмітити запал та енергію дівчини, складно. 

— Добре, я тоді до себе. Еміль казав, скоро повернеться, а вранці ми усі разом поснідаємо. 

— Обов'язково.

Ксандра йде до дверей, перед ними обертається.

— Добраніч, Терезо.

— Добраніч, і дякую, що дивилася за мною.

Вона киває й зникає у темному коридорі.

Відкидаюся на подушки, заплющую очі бажаючи зникнути. В думках крутиться одне — соціальні мережі, ніби дрібничка, але брехня провокує нову брехню, проте ні я, ні Павелі не думали так глобально. Хоча, він би мав, коли змусив удавати його доньку. 

Не знаю котра година, але сну немає, тож катуючи себе докорами сумління через невдалу брехню, а потім перемкнувшись на хвилювання за маму та брата, я йду зі спальні у вітальню. Не можу лежати, не здатна думати, взагалі єдине, що турбує прямо зараз — мама. Сподіваюся вони уже дісталися потрібного міста, і вже завтра вона чи брат зателефонують, тоді стане легше. 

Сідаю у крісло, де нещодавно сидів Еміль, поки я мала танцювати для нього. Кидаю погляд на золотаву рідину, хмуро оглядаю, пригадуючи його слова, що він не вживає алкоголь взагалі. Тягнуся до графина й підношу до носа забравши корок, до мого подиву пахне яблучним соком. Хмикаю про себе. Виходить, Княжа дурив мене, удавав розслабленого чоловіка під дією алкоголю? 

Чую як відмикаються вхідні двері, ставлю гарфин назад, а сама завмираю в тиші, аби не видати себе Емілю. На жаль, він наче знає, що я тут, одразу прямує до вітальні. Світла не вмикає, навпаки, крокує до крісла стягуючи по дорозі піджак й розстібаючи сорочку, а тоді помічає мене. Зупиняється за крок, навіть у темряві видно, що всміхається.

— Ховаєшся від моєї сестри? 

— Ні, вона спить.

Еміль практично падає у крісло поруч, тягнеться до графина та наливає собі сік в склянку. Спостерігаю за ним мовчки, хоча з язика буквально зривається питання про цю непотрібну брехню про алкоголь.