Глава 4

Мені сниться мама і брат, я майже вірю в те, що бачу уві сні: їхні щасливі усмішки, теплі обійми, ніби ми всі разом у Словаччині, а Павелі й Княжа залишилися десь далеко.  

Ранок стирає нічну оману, один помах, і я знову у чужій реальності, граю роль іншої дівчини й боюся, що цієї ночі все не завершиться моєю втечею до спальні. Маючи надію, що Еміль уже зник у справах, після ранкового душу спускаюся вниз. Довкола тиша, за вікнами досі дощить. Здається негода вирішила поборотися з теплом і тепер методично знищує навіть спогади про сонячні дні. 

На кухні зависаю перед подвійним холодильником, тут стільки продуктів, що вистачить прогодувати кілька сімей впродовж місяця. Більшу частину бачу вперше, інші мені знайомі, обираю яйця та бекон, а тоді шукаю на поличках чай, проте знаходжу лише каву й цукор. На стільниці стоїть кавомашина, тож вирішую, що кава на сніданок те, що потрібно. 

Приготувавши усе сідаю за круглий стіл. Апетит не дуже, та я змушую себе все-таки поїсти, й так худорлява, а поки є змога гарно харчуватися, то чому б і ні? 

Мій погляд спрямований до вікна, скло заливає потоками води, за ним все сіре й безрадісне. Ще вчора вранці весна квітла на всю, квіти буяли, а солодкі аромати тішили нюх,  сьогодні все це зникло. Навіть смішно, ніби це моє весілля спричинило негоду. 

— Добрий ранок, Терезо.

Здригаюся, почувши позаду голос Еміля, стрімко обертаюся, чоловік завмер у проході, платинове волосся мокре, краплі води прозорим падають на могутні плечі. Я й вчора бачила, що цей чоловік має гарне тіло, а його м'язам можна легко позаздрити, та не думала, що ці плечі можуть бути настільки широкими. Питання, чому він лише в штанах, узагалі відпадає, певно для Княжі ходити на очах у незнайомки фактично голим — нормально. 

— Добрий, — змушую свій голос лунати на надто хрипло та перелякано. 

Він хмикає, губи викривлюються у подобі усмішки, шрам виділяється сильніше, білою смугою розрізає шкіру перетворюючи Еміля на якогось хижого звіра. 

Чоловік проходить до кавомашини, вивчаю його тіло поки не бачить, прикусивши губи. Що не думай, як не бійся, та ззовні Княжа має вигляд неперевершений, а ще, як виявляється, на його плечах зі спини татуювання. Вивчаю його не дуже розуміючи значення ліній, котрі утворюють коло й тягнуться від передпліччя до ліктя правої руки. 

Варто Княжі обернутися до мене з кавою, одразу опускаю погляд, мій сніданок вже холодний, але продовжую порпатися в ньому виделкою втративши апетит узагалі.  Він сідає за круглий стіл на відстані витягнутої руки, витягує ноги почуваючись розслабленим, і зробивши ковток, дивиться на мене з ледь помітною посмішкою.

— Ти мовчазна.

Не певна чого він очікує: розмов на всі теми, чи все-таки краще тиші? Здається зі справжньою Терезою він бачився двічі, а може тричі, зараз в моїй голові тихо й порожньо, та Павелі не казав мені чи розмовляли вони про щось.

— Звикаю, — врешті вичавлюю з себе.

— Справді? На минулих зустрічах, — починає, а я одразу напружуюся, — ти фліртувала з усіх сил. Що змінилося, крім очевидного? Татко наказав бути тихою дівчинкою, заховати справжню Терезу? 

Я знову вивчаю стіл та свій сніданок, яєчня з беконом мають шикарний вигляд. Тиша напружена, розумію, що довго мовчати, не вихід з положення, потрібно щось таки відповісти. 

— Я не була оплатою. 

Княжа тихо хмикає, а я врешті підіймаю на чоловіка погляд. Складно дивитися у блакитні очі, надто колір світлий, ніби не справжній, тож довго втримувати погляд не вдається. Та і зрозуміти, що на думці в Еміля неможливо, обличчя нагадує вираз лінивого хижака, який наразі не зацікавлений полювати, проте приглядається до усього довкола слідуючи інстинктам. 

— Тебе це бентежить? 

Вирішую бути щирою, врешті, гірше не буде.

— Так, — ледь втримуюся, аби не сказати, добре, що це на рік, та вчасно прикушую язика. — Що я повинна робити у ролі твоєї дружини? — уточнюю. 

— Те ж саме, що у ролі доньки Павелі, — відрізає.

Приховую розчарований видих, Еміль не допомагає мені взагалі, бо я не знаю, що робила Тереза. Я не знайома з цим світом, не відаю чим займаються діти та дружини багатих чоловіків, які вони, що їх цікавить, чим дихають. 

— Не хвилюйся, сьогодні захід-святкування який влаштовує твій батько, все-таки моя компанія поглинає одну з ваших, як повна оплата боргу. 

Відчуваю як він дивиться на мене, з очікуванням, уважно слідкуючи за реакцією. Мене мало цікавить хто там кого поглинає, справжні справи Павелі не моя турбота, тож впевнена, не даю Емілю бажаного. Втім, напружуюся через святкування, Петро мав би попередити мене ще вчора, враховуючи, що весілля було тихим й практично таємним. 

— Побачиш друзів, познайомишся з моїми, — продовжує чоловік, — до речі, тобі доведеться приїхати туди самій, адресу вбив у твою машину, вона вже у гаражі. 

Тепер напруга справжня, як і хвилювання, тому що все просто — я не вмію кермувати машиною. Я ніколи не сиділа за кермом, ніколи не бачила як це робиться, я навіть не заводила машину жодного разу у житті. 

— А я можу на таксі? — випалюю швидко, тепер дивлюся на Княжу сподіваючись, що він не здогадається чому мій голос лунає так панічно. 

— Навіщо? — дивується, в погляді дивна серйозність на межі з зацікавленістю. 

Намагаюся вигадати виправдання яке б не здивувало чоловіка, але, як на зло, в голову нічого путнього не приходить.  А ще те, як він виглядає, я не здатна зосередитися, очі самі слідкують за тими останніми краплями, котрі котяться по шкірі чоловіка. Вловлюють смуги від тату, що тягнеться з-за спини, ніби раптом стає надважливим побачити, що ж він зобразив на собі. 

— Я вип'ю там, — врешті промовляю, — а назад як? 

— Я не пʼю, заберу тебе додому, машину приженуть згодом,  — твердо відповідає, ніби все очевидно. 

— Взагалі? — все, що вдається вичавити з себе.

Еміль здіймає брови догори, посмішка стає підозрілою, втім його поза залишається розслабленою.