Глава 1

— Ти все запам'ятала? 

Я киваю. Стискаю пальцями спідницю весільної сукні, поки до оголеної спини торкається спинка шкіряного салону авто. Не дивлюся на чоловіка, який змусив до того, що зараз має відбутися, просто слухаю як він знову розповідає, що від мене вимагається, ніби вважає, що після першої розповіді нічого не второпала. 

— Ти — донька впливового політика, бізнесмена, себто моя, — Тереза Павелі. Виходиш заміж за Еміля Княжу удаючи, що це найкраще рішення у твоєму житті, аби вдовольнити амбіції сімей, спонукати до злиття двох корпорацій, забувши, — чоловік робить на цьому акцент, — що твоя справжня сім'я наразі у мене. Як тільки шлюб укладеться, твій брат летить навчатися до Словаччини, а мати переїжджає з ним, все, як домовилися, а ти впродовж року удаєш дружину, після я підлаштовую твою смерть. Про мою справжню доньку ні слова, інакше все анулюється, про те, що ти — не вона, теж мовчиш. Відсьогодні ти — Тереза, котра звикла жити у розкоші, займається східними танцями, любить малювати, співати й відвідувала безліч країн. 

— Я запам'ятала, — промовляю твердо.

— Чудово, тоді виходь, Еміль уже всередині. 

Видихаю, повертаю голову до мого “тата” вкотре вивчаючи чоловіка, який часто з'являється на екранах телевізора. Ніколи б не подумала, що життя зведе мене з  Петром Павелі — політиком, бізнесменом і явно не чистим на руку чоловіком. Внутрішнє хвилювання розливається усім тілом, Еміля я ще не бачила, навіть не уявляю хто це. Я тільки сьогодні дізналася його ім'я, в попередні дні намагалася не дати втягнути себе в цю авантюру, проте мій новоспечений батько зробив все задля моєї згоди: в першу чергу забрав мати й молодшого брата. Власне, він знав, що це змусить мене стати Терезою, і от вона я, дівчина з обличчям його доньки, проте, з іншим іменем, тепер змушена зіграти в гру, правил якої не розумію до кінця.  

Жадаючи стати акторкою у майбутньому точно не сподівалася, що найголовнішу роль підготує доля. 

Всі ж знайомі з теорією про сім близнюків вас самих на планеті земля? Мовляв, на світі існують ваші копії, котрі живуть на різних континентах, досить рідко зустрічається, що однакові люди існують в одній державі. 

Мені от не пощастило, я й Тереза, стали саме такими… а пан Павелі побачив мене й зрозумів, що це єдиний шанс вберегти власну доньку від небажаного шлюбу та, судячи з усього, злиття двох корпорацій. Наскільки я зрозуміла цього жадає мій майбутній чоловік тиснучи на Павелі. 

Краще ж підкласти під того, з ким не бажаєш мати нічого спільного, чужинку, аніж власне дитя? От і він так вирішив,  справжня Тереза відпочиває десь на іншому кінці планети, а я тут, у весільній сукні, фата ховає моє обличчя від майбутнього чоловіка, а попереду незвідане. 

Я дивувалася, як же майбутній чоловік не помітить різниці, ми схожі, ще й дуже, але відмінності таки є, проте мене запевнили, що Терезу Еміль бачив лише двічі, й то, по кілька секунд. Мабуть, я впродовж останніх днів мала більше часу, щоб вивчити її зовнішність за фото досконало. 

— Не підведи, Анастасіє, — лунає в спину, поки дверцята авто тримає водій. — Не хочу, щоб з твоїми рідними щось сталося. 

Проковтую клубок нервів у горлі, заштовхую тривожність при погляді на старий костел  реставрований владою, аби не запанікувати й не втекти тут і зараз. Слова в спину ламають останні сумніви, я теж не хочу, щоб з ними щось сталося, він це знає як і я. 

Перший крок на бруківку, глибокий вдих теплого повітря з ароматом квітів, адже довкола висаджені петунії, троянди, лілії й інші квіти. 

Давай же, Насте, вперед, ти зможеш! Ти все життя була батьком у вашій сім'ї, хіба спасуєш перед якимось там Емілем?  

На ватяних ногах  йти важко, проте долаю відстань до  костелу відчуваючи на собі погляд Павелі, котрий пропалює спину. Двері з різьбою, розкриті навстіж, в темряві церкви ховаються лавочки для парафіян, а посередині красується червона доріжка. Всюди запалені свічки, десь там, далеко, поміж тіней, захований Еміль й священник. 

Заходжу, позаду стрімко зривається весняний вітер, пахне весняною грозою, цей запах — найкращий у світі, його ні з чим не сплутати, особливо коли змішується з ароматом квіток й трави. 

Двері гупають за спиною. Здригаюся, стискаючи букет квітів у руках, проте не зупиняюся, йду вперед, до Еміля. Наближаючись, розумію, що він дуже високий, має могутню статуру: плечі широкі, хоч і заховані під чорною сорочкою, стегна вузькі, але вся його поза демонструє вплив й силу. А волосся…воно білосніжним блиском під мерехтінням свічок, досить коротке, та не помітити, що Еміль — блондин, складно. 

Дійшовши до нього встаю поруч, моя фата ховає від нього обличчя, тож обережно розглядаю його профіль: суворий й серйозний. На перший погляд, обличчя ідеальне, створене з любов'ю й випещене вищими силами, наче цей чоловік улюбленець долі. Суворість та серйозність прослідковуються у кожній рисі, проте поза говорить про внутрішній стрижень й силу. Еміль точно знає собі ціну й вміє впливати на людей. 

Він кидає зацікавлений погляд на мене. Затамовую подих — його очі блакитні, мов фарба на палетці, на верхній губі шрам, він розсікає її навпіл на лівій частині обличчя. Втім, це не псує його, навіть навпаки, додає чогось брутального, від чого з'являється бажання торкнутися цього шраму. 

— Радий вітати дві душі готові до об'єднання, — лунає голос священника.

Здригаюся, я так задивилася на Еміля, що забула — ми тут не самі, і моя місія не стати щасливою, а врятувати брата, дати йому шанс на нормальне життя, й зіграти Терезу Павелі, поки її батько не звільнить мене від цього шлюбу. Сподіваюся, він не обдурив, і через рік я помру, аби стати вільною та поїхати до власної сім'ї. 

Якщо вірити, Еміль зазвичай зайнятий бізнесом, щоправда, чим саме, не знаю, тож гадаю, впораюся з роллю дружини.

Священник веде далі, його голос мирний, сповнений гармонії, приємно слухати як кожне слово обітниці підіймається високо до стелі, наче закарбовується у пам'яті костелу. Цікаво, враховуючи, що шлюб укладається за словами священника, на небесах, чи дійсно цього хотів Еміль? А може він узагалі не вірить, просто така вимога: його чи Павелі. Я не цікавилася, та й, якщо чесно, єдине, що знаю — почуте раніше й обіцянки. Далі абсолютно чистий лист паперу.