Розділ 15

Пройшло шість місяців

                  
— Нато, я розумію, що ти сильна та самостійна жінка, але ти повинна надіслати звістку Майклу про свою вагітність, — суворо сказала Валерія.

Погладжуючи живіт, розуміла, що вона має рацію, але зараз це не так вже й важливо, тому що в мені зародилося нове життя.

— Ти знаєш, я не могла завагітніти від свого колишнього, а тут із першого разу. Так, це дійсно… дивно. Ну, і це диво тепер живе в мені. Все ж чудово.

— Ти так і не розповіла, як відреагували батьки.

— Я їм розповіла про Майкла, й вони також вважають, що я повинна розповісти йому про вагітність.

— Правильно говорять! — крикнула подруга. — Наталі, ти не справедлива до нього. Він тобі телефонує, пише зі свого відрядження, а ти ніяк не реагуєш на це. Він повинен знати! — емоційно додала Валерія.

Через кілька днів у Норфолк завітала Вікторія Кіплінг на конференцію. 

— Наталі, я дуже рада за тебе, — радісно сказала Вікторія.

— Так, я також рада, але є один нюанс.

— Який?

— Батько мого сина не знає, що він стане батьком, — схиливши голову набік, сказала.

— О Боже, Наталі, ти нічого ще й досі не розповіла Майклу? — ахнула Вікторія. — Я, звичайно, рада, що ти таку гарну новину повідомила мені, але як же Майкл? — обурилася жінка.

— Вікторіє, я не хочу обтяжувати його, адже розумію, що сама цього хотіла… тоді я хотіла його, а зараз — цього малюка. Можливо, Майкл був даний мені Богом, щоб я нарешті стала матір’ю?

— Наталі, ти не повинна вирішувати все сама! Ти не маєш на це право, вирішувати за Майкла та дитину...

— Наталі, Вікторія має рацію, — ми разом повернулися на голос. — Ти повинна була відразу зі мною поговорити, а потім вирішувати та робити висновки.

Вікторія усміхнулася. Я зиркнула на неї та зрозуміла, що вона влаштувала цю зустріч.

— Вам потрібно поговорити наодинці. А мені вже час йти, поважні люди лекцію чекають.

Я помітила, як Вікторія підморгнула Майклу. Він подякував їй та поглянувши на мене, уважно почав дивитися.

— Майкле, я не готова виправдовуватися. Розумію, що, можливо, не права щодо тебе, але й не хочу нав’язувати тобі дитину.

Чоловік образився на мої слова, він був досить напруженим та похнюпленим і через кілька хвилин дискусій та непорозумінь він не витримав і, наблизившись, взяв мене за плечі й сказав:

— Наталі, навіть не думай, що я зможу покинути свого сина. Я буду берегти вас обох, наскільки вистачить сил і навіть більше. Якщо мене постійно не буде поряд, це не значить, що я подумки не буду з вами.

По щоках рясно потекли сльози.

— Я правда не можу зрозуміти, чому ти відразу не повідомила мені про свою вагітність, — витерши пальцями сльози з обличчя, додав.

Не знайшовши нічого розумнішого через сльози та зайві емоції, тихо сказала:

— Тоді ми будемо тебе чекати.

Я погодилася, що дитина стане не лише на папері офіційно його сином, але, коли Майкл цього захоче, то зможе навідуватися в будь-який день. Я не буду перечити цьому.

Коли народжувала сина, Майкла не було поруч, він зміг прибути в лікарню лише на третій день. Коли побачила Майкла — розплакалася, але це був останній раз, коли я плакала.

Син Віктор, саме так я його назвала, зростав, знаючи, що в нього є тато, що він не постійно може бути з нами, але він є! Коли Віктору виповнилося два роки, Майкл був вдома майже два місяці. Ми не жили з ним як подружжя, він мене більше не торкався, але я рада була, що він є в нашому житті. Я не шукала собі коханця чи іншого чоловіка, хоча ми й не офіційно розписані та й у цивільному шлюбі не були, але я навіть ніколи не подумала, щоб знайти собі когось іншого. Мої батьки вже змирилися з моїм вибором і більше не наполягали на одруженні. Айзек та Валерія також були разом, Вікторія зустріла нового чоловіка й, споглядаючи на них всіх, раділа, що поряд зі мною є люди, яких я люблю всім серцем та душею. Віктор постійно був на руках у Майкла, і я лише зараз помітила, як син схожий на свого батька.

— Ходімо до мами, — поставивши сина на землю, промовив Майкл. Віктор взяв його за руку, й вони разом пішли в мою сторону.

Я взяла Віктора на руки.

— Я лише зараз помітила, як ви схожі, — затримавши погляд на обличчі Майкла, промовила. — Мені потрібно було прожити два роки, щоб нарешті зрозуміти, що ти любиш не лише сина, але і його матір, — засміявшись, додала. — Я, мабуть, сама божевільна жінка на світі.

Майкл повернувся до мене та промовив, що якщо потрібно, то він би чекав і десять років.

— Ти віриш у кохання з першого погляду? — неочікувано запитала.

— Коли зустрів тебе, то повірив, — дивлячись у вічі, відповів.

Я доторкнулася до вуст Майкла та промовила, як я довго чекала, щоб знову поцілувати його, щоб знову повірити у вірність та кохання. До нас підійшли Айзек та Валерія. Айзек, як завжди, з почуттям гумору, промовив, що хрещеник на ці вихідні може залишитися у них.