Розділ 14

Наталі

Вечір підходив до кінця. Від Валерії дізналась, що знайомство Айзека з батьками пройшло досить добре й тепер виникла ще одна проблема: мама запитала, коли буде весілля.

— Від маминого питання я ледве не подавилася шампанським. Дякувати богові, що Айзек із гарним почуттям гумору, — тихо сказала подруга.

Коли свято закінчилося, зі всіх гостей я та Майкл пішли останніми. Айзеку довелося залишитися в будинку з іменинницею, хоча в принципі він був не проти.

Вечір виявився напрочуд холодним, тому Майкл накинув на мої плечі свій жакет. Доки ми чекали таксі, він розповів, що реабілітація проходить досить добре, і скоро він зможе повернутися до служби. Він обійняв мене, і я, не втримавшись, схилила голову йому на груди.

— Я відчуваю стукіт твого серця, — усміхнувшись, сказала.

— Воно так швидко стукає, тому що поряд ти, — поцілувавши у скроню, відповів Майкл.

Біля будинку я не очікувала зустріти свого колишнього, який вийшов із тіні, ніби той маніяк. Те, що він почав говорити, мені навіть гидко згадувати. Я намагалася заспокоїти його, але видалося все даремно. Майкл мовчки підійшов до колишнього та заламав його руки.

— Відпусти, виродку! — репетував чоловік. — Ах ти шльондро, — закричав колишній. — Я знав, що ти з кимось мутиш.

Я попрохала Майкла відпустити того божевільного, і, коли він все ж таки це зробив, той мудак налетів на Картера з кулаками та вдарив його в обличчя. Реакція Майкла була миттєвою. З будинку вибігла місіс Дженкінс та почала кричати, що викличе поліцію.

— От гад такий, — репетувала місіс Дженкінс.

Коли він тікав від будинку до своєї машини, то намагався ще видати якісь слова. Я схопилася за голову, адже було соромно за неадекватну поведінку Джонатана.

— Красуне наша, ти повинна написати на колишнього заяву в поліцію. Чуєш мене? — не вгамовувалася місіс Дженкінс.

Я кивнула. Майкл підійшов до мене та міцно обійняв.

— Якщо хочеш, я залишуся сьогодні з тобою.

— Так, хочу, — ледве не заплакавши, відповіла. — Мені так соромно. Це просто якийсь жах.

— Я думаю, що він більше не наблизиться до тебе.

— Чому так вважаєш? — піднявши голову, запитала.

Майкл промовчав.

Місіс Дженкінс зайшла в будинок, а ми залишилися стояти на подвір’ї. Коли побачили перші блискавиці на небі, то відразу поспішили зайти в приміщення.

— Ходімо, — промовив Майкл. — Не хочу, щоб ти в такій розкішній сукні мокнула під дощем.

Коли зайшли у квартиру, включили світло та побачили безлад.

— От лайно. Він був тут. Придурок! — крізь зуби процідила.

— Чому ти не змінила замки? — здивовано запитав Майкл.

Я присіла на диван та промовила, що ніколи не могла подумати, що він на таке здатний. Принаймні раніше він не був таким придурком. Або просто боявся Віктора, тому й був таким душкою. Помітивши розбиту губу Майкла, встала з дивану та, діставши вату й спирт з аптечки, доторкнулася до чоловічих вуст.

— Я десь чув, що губа може скоріше зажити, коли цілуєш, — із серйозним виразом обличчя сказав Майкл.

На його слова усміхнулася та промовила, що він хитрюга.

Я переодягнулася, й ми почали прибирати квартиру. Близько через хвилин сорок привели все до ладу. За вікном вже давно бушувала гроза, а я навіть не помітила, коли вона розпочалася. Показавши Майклу, де ванна кімната й гостьова і давши чисті простирадла, поспішила у свою кімнату. Притулившись до дверей, я не знала, чи правильно зробила, що так втекла від нього.

Після банних процедур довгий час не могла заснути. Вітер завивав за вікном. Дощ лопотів по даху. У мене був четвертий поверх, останній, тому я чудово чула дощ. Наш милий та гарний будиночок мав всього чотири поверхи та два під’їзди. Від блискавиці в кімнаті відразу стало світло. Від грози закрила вуха та повернулась на бік. Через декілька хвилин знову лягла на спину. Потім ще через декілька хвилин встала з ліжка й пішла в кімнату до Майкла. Я, звичайно, не боюсь грози, але йому про це знати не обов’язково…

Майкл
 

Я примружив очі в надії, що зможу заснути. Гроза, шум від вітру та дощу відривали мене від сну. Повернувся спочатку на правий бік, потім на лівий, потім ще декілька разів покрутився, від чого відчув біль у нозі. Сказав собі, що досить крутитися й вже час спати. Але через ще декілька хвилин встав та скинув сорочку. Ще через декілька хвилин почув, як хтось крадеться до кімнати… Наталі!

— Майкле?

— Заходь, не бійся, — озвався.

Наталі підійшла до ліжка та запитала, чи я не буду проти, якщо вона сьогодні буде поруч. Дивне питання! Звичайно, що я не проти. Мовчки взявши її за руку, потягнув до себе. Наталі засміялася та, зручно вмістившись у мене на грудях, промуркотіла ніби кішечка.

— Ти боягузка? — сильніше обійнявши її, запитав.

— Так, — відразу відповіла.

Всміхнувся від її швидкої відповіді та про себе подумав: а, можливо, це лише привід? Але навіть якщо це так, я не проти цього.