Розділ 13

Валерія повідомила, що на день народження запросила Айзека з другом. Коли я запитала, якого саме друга, то відверто скажу — здивувалася та затремтіла від тієї думки, що знову його побачу.

— Айзек наступного тижня відлітає на базу, — із сумом промовила Валерія. — Я, звичайно, не розраховую від нього якихось почуттів чи дій.

— Але ти все одно говориш із сумом у голосі, — прикрашаючи її будинок, сказала. — Валерія, не жалій те, що зробила.

— Тобі також це можна порадити.

Тяжко зітхнувши, посміхнулася та опустила голову.

— Я не поспішаю…

— Даремно. Якщо ти маєш до нього почуття, то варто відкрити їх.

— Я обов’язково це зроблю!

— Тоді біжи додому, прибирайся! — поцілувавши мене в щоку, промовила подруга та вигнала мене з будинку. — Щоб гарною була сьогодні!

Я довго не могла вирішити, яку сукню одягнути, яку зачіску зробити, який макіяж потрібний. Включила Imagine Dragons — Natural та витягнула із шафи вечірні сукні. Думка про те, що можу побачити Майкла, неабияк баламутила помисли. Наступною піснею стала Logic & Rag'N'Bone Man — Broken People. Приміряючи сукні, я пританцьовувала у вітальні. Коли нарешті вибрала сукню, а саме обтислу червону сукню-рибку з асиметричним вирізом та одним рукавом, то залишилася задоволеною. Далі все пішло як треба. Я не любила наносити багато макіяжу, і цей раз не став виключенням, і я віддала перевагу золотистим відтінкам для очей і нюдовим — для губ. Останнім штрихом стали хвилясті локони. Я прийшла раніше та допомогла Валерії та її рідним з останніми приготуваннями.

— Ти будеш представляти Айзека батькам? — пошепки запитала.

— От лайно, я про це навіть не подумала, — зізналась подруга та, схопивши мене за руку, схвильовано додала, що не знає, як правильно зробити.

— Гей, не нервуй, красуне. Будеш діяти по ситуації, тобто щоразу прийдеться знайомити з батьками та молодшими сестрами також.

Я лише усміхнулася на такі відверті зауваження.

Я розуміла хвилювання Валерії. Тато — колишній військовий, мама — суддя в Сан-Франциско. Дві молодші сестри — гламурні кралі. Валерія, звичайно, любила своїх сестричок, але навіть вона сама відзначала, що життя в Сан-Франциско зіпсувало їх. Вони стали ніби ляльки, які навіть не намагаються добре навчатися, розуміючи, що вчасно на допомогу можуть прийти батьки. Сестри-близнята користувалися не лише добрими стосунками з батьками, але також приплітали Валерію у свої історії, щоб старша сестра прикрила їх.

Валерія обрала довгу чорну сукню в поєднані із золотими вставками та довгими рукавами із шовку. V-подібний виріз декольте лаконічно поєднувався з широкою спідницею. Валерія виглядала в ній богинею. Піднявши волосся, вона зробила собі гульку, а хвилясте волосся так і норовилося випасти на скронях, що навпаки довершило її образ іменинниці.

Коли гості почали збиратися, відразу помітила Майкла та Айзека. Я споглядала за знайомством Майкла та Валерії, а коли подруга повернула голову в мою сторону, лише тоді підійшла.

Майкл усміхнувся та обійняв мене.

— Ти маєш гарний вигляд, — поцілувавши у скроню, тихо сказав.

Я всміхнулась і відчула, як починаю червоніти від його дотиків та погляду. По моєму тілі ніби пройшовся струм.

Айзек

У мене було декілька місяців для того, щоб знайти її, а потім знову мобілізація. Я не втрачав часу та не вагався, тому використав всі свої зв’язки. Звертатися до Наталі я не міг, адже дівчина дала мені зрозуміти, щоб я краще не підходив до її подруги, тому розпочав діяти сам.

Коли прибув у Норфолк, то відразу відзначив всю силу флоту. Неймовірне враження. Неймовірна могутність. Але, не втрачаючи часу, відразу попрямував до лікарні, в якій повинна працювати прекрасна Валерія. Я також був готовий до зустрічі з Наталі. Принаймні історію свого приходу я вже придумав для неї. Дізнавшись, в якому кабінеті працює Валерія Томсон, повільно підійшов та хотів вже постукати, як помітив, що двері її кабінету вже були відкриті. Я тихо зайшов та, повернувши голову, помітив жінку на стільцеві. Вона, піднявшись на пальчики, намагалася щось дістати зверху полички. Про себе відмітив, що фігура у неї також прекрасна. Жінка різко повернулась та, не втримавшись на стільчику, метнулася.

— Добре, що я поряд був, — схопивши на руки жінку та поглянувши на неї, промовив.

— Дякую вам, — сказала. — А тепер, шановний, прошу поставити мене на ноги.

Валерія стала на ноги та взула чорні лакові туфлі на підборах. Її ноги ще стрункішими стали.

— Я вас слухаю, — тримаючи в руках книгу, сперлася на край стола та, схрестивши ноги, промовила. Я відразу присів на диван. Валерія уважно дивилася на мене.

— Ви мене не пам’ятаєте? — здивовано запитав.

Вона кивнула, тим самим говорячи мені, що «чувак, я не пам’ятаю тебе. Ти такий, як всі інші чоловіки. Так що давайте скоріше перейдемо до твоєї проблеми».

— О, точно, — вигукнула Валерія, — я вас згадала. Ви ж сержант Айзек Райт?

— Так, так, це я! — із усмішкою відповів.