Розділ 9

Як й обіцяли Ганджу, машину залишили біля ріки, а самі почали повільно переходити міст. Чому повільно? Тому що цей міст був ненадійним та трухлявим. Попереду йшов Майкл, за ним пішов Джо. Третьою ступила на міст я й слідом за мною Айзек, а наші спини прикривав Скот. Залишилося зробити ще кілька кроків, як ми почули гул машин. Повернулися й побачили чотири машини бойовиків.

— Біжімо! — викрикнув Майкл.     

Ми поспішили скоріше перейти цей міст, але через обстріли прийшлося пригнутися та зупинитися.

— Наталі, Айзеку, давайте проходьте нас та вибирайтеся з моста. Ми вас прикриємо, — крикнув Майкл. Я зустрілась поглядом із Картером, і він знову викрикнув. — Мерщій! Мерщій із цього клятого моста!

— Наталі, скоріше вибираємося звідси. Ми лише їм заважаємо, — крикнув Айзек та, штовхнувши мене вперед, наказав йти.

Під кулями ми перебігли міст. Айзек впав додолу й, націливши снайперську гвинтівку на бойовиків, сказав, що я повинна бігти далі й перебігти хащі, адже там повинні чекати військові. Це єдина наша надія на порятунок. У нашу сторону полетіли кулі, тому, прикривши голову руками, крикнула Айзеку, що все зрозуміла. Я ще раз поглянула в бік моста. Майкл, ніби почувши мої благання, повернув голову в мій бік. Зібравшись із духом, я піднялась на ноги та почала бігти.

У голові вирували лише одні думки: якби не запізнитися. Не помічала гілля, яке боляче вдаряло в обличчя, зачіплялася й падала на землю, але чула постріли, підіймалася на ноги й знову бігла. Ще декілька метрів, і буде поле. Ще трішки, й ми всі врятовані. Вибігла із хащ і не повірила своїм очам… літака немає. Я стала, ніби приросла в землю, не відчувала ніг, тіло все трусилося, й навіть не уявляла, що робити далі. Важко дихаючи, подумала, що вони вже відлетіли, не дочекавшись нас, але, почувши рев гелікоптерів, підійняла голову до неба та побачила двох сталевих птахів.

З гелікоптера вибігли воєнні та Вікторія Кіплінг. Вона підбігла до мене та обійняла. Військовий наказав своєму загонові, щоби йшли в напрямку моста. Раптом пролунав потужний вибух, і ми побачили, як птахи злітали у небо. Побігли в бік моста та зустріли Айзека та Джо.

— Лейтенант Картер та рядовий Тернер ще біля моста. Вони хочуть перекрити дорогу бойовикам, хочуть знищити міст, — сказав Айзек.

Вікторія допомагала пораненим Айзеку та Джо. Вони відійшли до літака, а я, не чекаючи дозволу воєнних, почала бігти до моста. Мене наздогнав один із військових та крикнув, щоб лягала на землю.

— Командире, вони гатять із великокаліберного кулемета п’ятдесятого калібру.

— Нехай снайпер знищить стрільця, — крикнув командир.

З їхньої розмови мало що розуміла, але зрозуміла одне, що нам може настати дупа, якщо вчасно звідси не вшиємося.

— Міс Джонс, вам тут не місце! — гаркнув командир.

Я підняла голову, побачила пораненого Скота й почала повільно повзти до нього та, відтягнувши чоловіка від моста, запитала, де Майкл. Він показав рукою на міст. Його відхід прикрили товариші.

— Потрібно підірвати цей клятий міст! — крикнув Майкл, потім, повернувшись до мене, злісно промовив. — Я наказав тобі бігти, чому ти повернулась?

Я промовчала, тому що допомагала піднятися на ноги Скоту.

— Підривайте, підривайте цей міст! — прокричав командир. — Вони на мосту. Мерщій!

У нашу сторону знову почали стріляти. Я впала разом зі Скотом на землю та почала прикривати голову. Повернувши голову, помітила одного воєнного, який лежав поранений. Він був найближче до зони обстрілу. Всі були зайняті бойовиками, тому на свій страх та ризик, швидко піднявшись на ноги, почала бігти до пораненого й, схопивши за руки, почала тягти його.

— Лягай! Лягай на землю.

Я не встигла зорієнтуватися, тому що лише намагалася відтягнути пораненого. Біля мене опинився Майкл. Він закрив мене своїм тілом та повалив на землю. Пролунав ще один вибух…