Розділ 8

Мені було страшно, але зараз цей страх був ніщо в порівняні зі смертю невинних людей.

Я була в крові та пилу. Коли вибігла з будинку, то на моїх очах бойовики почали стріляти в людей та підпалювати будинки. Страх охопив усіх. Я не розуміла, куди бігти, доки поряд із нашим будиночком не спалахнув інший. Влетівши в будинок, що палав, схопила на руки дитину та встигла вчасно вибігти до того моменту, як стеля обвалилася. Помітивши Асіту, віддала їй дитя. Коли ми зібрали всіх дітей у безпечному місці, разом з Асітою намагалися закрити двері, але якийсь чоловік схопив жінку та почав гамселити, викрикуючи слова, які мені були не зрозумілі. Я швидко завдавала удар ногою по обличчю та допомогла Асіті піднятися на ноги, але чолов’яга схопив мене за волосся та почав тягти по землі.

Пролунав постріл, і чоловік впав на мене. Я скинула його із себе та, піднявшись на ноги, відразу не могла зрозуміти, що мені робити. Від вибухів мене оглушило. Закривши вуха руками, намагалася триматися на ногах, хоча й серце шалено вистрибувало з грудей і було відчуття, що ось-ось і воно вискочить.

Адреналін. Я почала бігти в бік нашого будинку. Швидко зібравши сумку з ліками, знову повернулась на подвір’я, допомогла жінкам відтягнути декількох поранених та в польових умовах почала перев’язувати їхні рани. Коли постріли перестали звучати, ми зустріли червоний світанок. Асіта побігла до дітей, а я покликала декількох жінок та сказала, щоб вони несли чисту воду. Спочатку четверо було поранених, але через декілька хвилин ще трьох чоловіків принесли.

— Наталі! Наталі! — почула, як хтось звав мене.                 

У шатер забіг Майкл та, помітивши кров на майці, судомно почав обмацувати мене.

— Майкле, кров не моя, — взявши його обличчя в долоні, зі сльозами на очах сказала. — Зі мною все добре!

У шатер зайшли Айзек, Джо та Скот.

— Ми повинні йти звідси, — промовив Майкл.

— Ні, я не можу піти, — закивала головою та відійшла. — Я повинна їм допомогти!

— Наталі, бойовикам потрібна ти. Чуєш мене? Їм потрібний лікар, — Майкл схопив мене за плечі. — Розумієш мене? Вони шукають не лише нас, військових, вони шукають лікаря. Вони знову прийдуть у селище.

— Майкле, ми не можемо покинути їх, — почала кричати. — На селище напали бойовики, а це все через нас. Ми повинні допомогти їм!

— Коли знову прийдуть, ми будемо готовими! — промовив Ганджу. — А вам варто йти. — Ганджу кинув ключі Майклу. — Машину залишите біля ріки.

— Я нікуди не піду! — запротестувала та почала знову робити свою роботу. — Лейтенанте, якщо хочете, можете йти! — гаркнула.

— Наталі, це неправильно…

Я повернулась до Айзека та промовила:

— Неправильно буде це покинути їх. Ми повинні надати їм першу медичну допомогу, потім можемо вирушити. Ви що, ви дійсно цього не розумієте?

— Нам потрібні лише американці та їхній лікар! Віддайте їх, і ніхто не загине, — на подвір’ї неочікувано пролунали ці слова.

Ми всі переглянулися.

— Якщо вийдете із селища, вони вас вб’ють. Вас, військових, так точно, — промовив Ганджу.

— У вас декілька хвилин на роздуми, потім будемо знову стріляти!!! — пролунало.

— Я піду, — промовила й відразу отримала гнівний погляд Майкла.

— Ми можемо відвернути їхню увагу, — сказав Джо. — Вони не знають, скільки нас залишилося живих. А ви тим часом перегрупуйтеся. Лейтенанте?

Майкл кілька хвилин мовчав, потім, все ж таки поглянувши на мене, промовив, що це найдурніший план.

Я, Джо Девіс та Скот Тернер, піднявши руки догори, повільно почали виходити із селища. Пройшовши ще декілька кроків, зупинилися.

— Їх близько двадцяти осіб, — промовив Скот.

— По моєму знаку лягайте на землю, — сказав Джо.

— Ближче! — крикнув бойовик. — Вас щось зовсім мало залишилося! Що, інші товариші вже годують черв’яків?

Джо крикнув, щоб ми лягли на землю, а сам почав бігти в бік бойовиків та кинув дві гранати. Пролунали вибухи. Із селища вибігали люди зі зброєю та почали вести обстріл бойовиків. Скот завалив мене на землю й сказав, що прикриє мій відступ.

— Ні, — заперечила й, знайшовши поглядом Джо, повільно почала повзти до нього.

Коли все закінчилося, я змогла надати всім медичну допомогу. Жінки приносили чисту воду, тим часом як чоловіки укріплювали свої позиції. З усіх постраждалих лише двоє не вижили. Їхні травми були не сумісними із життям. Через три-чотири години, ледве тримаючись на ногах, повернулася до будинку.

— Майкле, тепер твоя черга. Я повинна тебе оглянути.

— Не варто! — зібравши речі, промовив чоловік.

Я обвела поглядом Айзека, Скота та Джо.

— Ви всі маєте жахливий вигляд. Я промию ваші рани, — одягаючи нові рукавички та діставши останню баночку спирту, промовила. — Ви ж не хочете підчепити якусь інфекцію?

Я підійшла ближче до Майкла та, повернувши його обличчя до себе, розпочала промивати рани.