Розділ 6

Майкл
 

Вже почало світати. Я тихо наблизився до Наталі та, поклавши руку на губи, ближче нахилився. Вона здригнулася й розплющила очі.

— Ш-ш-ш, тихо. Бери свій рюкзак та ходімо за мною.

Наталі швидко піднялася з ліжка та, схопивши рюкзак, так у нічній сорочці й пішла слідом за мною. Коли пройшли кілька домівок, нас зустрів Ганджу та повідомив, що ми повинні укритися у схованці.

— Мерщій, ваших людей ми вже приховали! Тепер ваша черга. Скоро до нас навідаються гості.

Також Ганджу повідомив, що бойовикам потрібна жінка-лікар.

— Навіщо вона їм? — тихо запитав.

— Вродлива біла жінка, тим паче лікар. Лейтенанте, далі продовжувати? — відповів Ганджу.

Гостями мали стати бойовики Шаха-Ураду. Розумів, що люди в селищі можуть стати цілями для бойовиків, Ганджу та його люди також це розуміли, але все ж таки прийняли нас.

Коли спустилися сходами до низу маленької ями, за нами закрили дверцята й ми опинилися в цілковитій темряві. Я чекав, доки очі звикнуть до темряви, й через кілька хвилин побачив, як Наталі обвила себе руками і здригалася, та почув, як вона почала тяжко дихати. Підійшов ближче, обійняв дівчину. Вона притулилася та промовила:

— Тут холодно, і я не можу себе контролювати.

— Що мені робити? — тихо сказав на вухо.

— Я не знаю, — ледве не ридаючи, відповіла. — Ліки вже закінчилися.

Доторкнувшись до її шиї, намацав пульс. У Наталі був досить прискорений ритм серця. Щоб хоч якось заспокоїти, поклав її руку собі на зап’ясток, щоб таким чином вона відчула мій спокійний пульс. Можливо, це буде для неї сигналом, що я зараз поряд і не варто боятися. Почавши дихати глибоко та рівно, тим самим спонукав Наталі дихати в одному ритмі зі мною, але, відчувши напругу в ній, мовчки почав робити легкий масаж найбільш напружених м’язів тіла, тобто рук та спини.

— По-цілуй ме-не.

— Що? — нахилився ближче.

— Кар-тере, поці-луй мене!

Я був здивований таким проханням, тому й не став користуватися її становищем. Почувши над головами кроки та розмову людей, затаїли подих, але Наталі почала різко вдихати повітря та з кожний разом все більше тремтіла. Значить, залишився ще один метод, щоб нарешті заспокоїти, — це метод відволікання. Я не став концентрувати увагу на її симптомах, щоб не загострити напад паніки, а вирішив все ж таки відвести її увагу від панічних відчуттів. Взявши обличчя дівчини у свої долоні, легко вустами доторкнувся до її губ і відчув солений присмак. Це був присмак сліз...

Наталі

Я сама попрохала його про поцілунок. Коли відчула його подих на своїх вустах, потім теплі губи, які легко накрили мої, я не хотіла відриватися від поцілунку, тому обхопила руками його шию. По щоках текли сльози, й, мабуть, він вже відчув їх. Картер знову доторкнувся до шиї рукою й намацав пульс, але я не хотіла, щоб він зупинявся, тому мій язичок почав торкатися його язика. Я збожеволіла, адже давно не відчувала такого бажання до чоловіка…

Навіть тоді, коли заспокоїлася й ритм нормалізувався, серце все одно тремтіло, але вже більше від поцілунку. Почувши кроки, які наближалися до нас, відсторонилася від Картера, й згодом наше тимчасове місце перебування відкрили й люди допомогли Ганджу піднятися наверх.

Дорогою до будинку ми мовчали, хоча Картер і тримав мене за плечі. Від цього мовчання, від його обіймів напружилася та ще більше зніяковіла й не знала, як реагувати на поцілунок, адже, якщо бути чесною із собою, то мені потрібно було в першу чергу заспокоїтися, але я зовсім не очікувала, що мені сподобається. Подумала, а чи я дійсно когось кохала? Нещодавно могла зустрічатися із чоловіками лише на одну ніч, а зараз поводжу себе, як налякана школярка.

Упродовж наступного дня Картер ніби уникав мене, або я просто все надумала. Запитала в Джо, де Майкл, чоловік відповів, що лейтенант із Ганджу вирішує деякі важливі питання, тому, спочатку перевіривши, як почуває себе Айзек, і упевнившись, що нормально, пішла на спільну кухню допомогти Асіті та іншим жінкам приготувати їжу. Коли на вечері все ж таки зустріла Майкла, то він лише подарував мені свій погляд, але не підійшов. Скажу відверто, мене це засмутило. Після вечері залишилась мити посуду, й, коли вже збиралися йти, зайшов Майкл. Спочатку застигла на місці, а коли він почав підходити ближче, то зробила декілька кроків назад і наткнулася на стіну.

— Наталі, з тобою все добре? — примружившись, запитав.

Я кивнула.

— Джо сказав, що ти шукала мене. Точно нічого не трапилось? — зупинившись на відстані витягнутої руки, ще раз запитав.

— Ні, все добре, — знизала плечима. —  Айзек йде на поправку. — Намагалася усміхнутися, але вийшло так собі.

— Це добре, адже нам потрібно вирушати в дорогу, — Майкл почав питально дивитися на мене, а я опустила голову, щоб не дивитись йому в очі. — Наталі?

Все ж таки наважившись підняти голову, промовила:

— Я тут думаю, про... про те, що трапилось.

Майкл посміхнувся.

— Я лише допоміг, тому що в той момент це було необхідно тобі. Не забивай свою гарненьку голову всякими дурницями.