Глава 10

— Ну, як ви тут? — зайшов Макс, який, мабуть, уже відвіз дівчат додому.

Він оглянув кімнату і, побачивши нас, лише усміхнувся. Я так і лежала на ліжку, а Еміль нервово сидів навпроти, дивлячись у вікно.

— Бачу, у вас тут романтична обстановка, — уїдливо зауважив Макс.

— Не те слово, — пирхнула я. — Як дівчата? Довіз нормально?

— Так, усе добре, — усміхнувся мені хлопець. На відміну від Еміля, він був дуже милим і доброзичливим. — Дай, до речі, номерок чорненької.

— А чого сам не взяв? — випалила я, розуміючи, що мова йде про Дару.

— Я намагався... — опустив він голову. — Сподіваюся, ми з вами ще перетнемося, — підмигнув Макс.

— Із задоволенням, — солодко відповіла я.

— Ми йдемо, — кинув Еміль, ігноруючи нашу розмову.

— Емілю, дівчина має залишитися, — раптом втрутився Макс.

— Вгамуй свої гормони! — закипів Еміль, який уже встав зі стільця.

— Я як лікар кажу: їй зараз потрібно тільки лежати. Я забороняю їй бодай сьогодні виходити. У мене безпечно, ти сам знаєш.

— Максе, я змо... — хотіла я сказати, що зможу сама про себе подбати.

— Та грець із ним! — раптом вигукнув Еміль. — Тільки якщо хоч волосина з неї впаде, я тебе особисто вб’ю.

На цих словах мій охоронець вийшов за двері й голосно ними грюкнув.

— Вперше його таким бачу, — зітхнув Макс після того, як його друг зник.

— А я вже пару днів це спостерігаю, — сказала я, намагаючись трохи піднятися.

— Ти дивно на нього впливаєш, — з усмішкою промовив Макс.

— Ой, та припини, — усміхнулася я. — Але, Максе, мені справді треба додому. Дякую за гостинність, але я не можу залишитися.

— Я розумію, що бентежу тебе, але не забувай: я все-таки лікар і залишити тебе в такому стані саму не можу, а тим більше відпустити, — намагався заспокоїти мене. — Ти можеш ночувати в цій кімнаті, я ж буду у вітальні. Двері зачиняються на ключ, тож можеш не хвилюватися. Але я тебе не відпущу.

Двері справді зачинялися. І я благополучно їх закрила. Чорт, я знайома з ним пару годин, а вже ночую в нього. Хоча Еміль йому довіряє... та чи можу довіряти я? Заснула я тільки близько другої години ночі, адже важко було спати не у своєму улюбленому ліжечку і не в піжамі, а в закривавленій сукні.

Вранці ж мене розбудив будильник. Хоч у мене сьогодні вихідний, але я його не вимикала. Рана трохи нила, але я змогла піднятися й оглянула кімнату Макса. Було досить просторо: панорамні вікна, велике ліжко, на якому розвалилася я одна, стіл у стилі модерн, великий плазмовий телевізор і шафа-купе на всю стіну. Схоже, дохід у Макса був пристойним.

Ще трохи повалявшись, я все ж встала. Мені терміново потрібно було в душ. Відчинивши кімнату, я вийшла у вітальню, де на дивані в незручній позі спав Макс. Такий милий. Я дивилася й усміхалася.

— Ммм... — щось бурмотів Макс крізь сон. — А це гарно... мммм...

Я мимоволі хихикнула і, схоже, цим розбудила його.

— Кларо? Щось сталося? — стурбовано запитав Макс, коли розплющив очі й спробував піднятися.

— Хотіла в душ, якщо ти, звісно, не проти.

— Так, звісно, ванна кімната праворуч по коридору, — усміхнувся хлопець. — Як ти почуваєшся?

— Вже краще.

— Намагайся бути обережнішою в душі, не намочи рану.

Я лише усміхнулася. Бинти я не знімала і намагалася просто ополоснутися. Хоча б змити кров. Коли все ж сяк-так вимила себе і голову, виявила, що перевдягнутися мені немає в що. У ванній кімнаті висів чийсь червоний халат, і я, не довго думаючи, накинула його, а на голову намотала рушник.

— Я взяла твій халат, — винувато усміхнулася я Максу. — Адже мені зовсім не було в що перевдягнутися.

— Звісно, я щось зовсім забув запропонувати тобі одяг, — сказав він, стоячи за плитою.

Я сіла і з цікавістю спостерігала, як цей мускулистий блондин стоїть біля плити без футболки, лише в одних штанях і фартуху. Ммм, прямо як у кіно.

— Сніданок подано, — розвернувся до мене чоловік із двома тарілками, на яких лежали тости та омлет. Макс із хитрою усмішкою поставив тарілки на стіл — схоже, вловив мій оцінювальний погляд.

— Дякую, — трохи зніяковіла я.

— А тобі личить мій халат, — сів він навпроти й оглядав мене своїми небесно-блакитними очима.

— А тобі личить фартух, — підмигнула йому.

— Буду знати, — усміхнувся він. — Я готую нечасто, але ти мене надихнула.

— Припини, — усміхнулася я. — Хто ж тобі зазвичай готує?

Він якось лагідно подивився на мене, а потім розсміявся:

— Зазвичай доставка додому.

Я вже сміялася разом із ним. Сніданок пройшов чудово і в приємній компанії. Ех, якби Макс був моїм охоронцем... Такі сніданки і його голий торс щоранку були б дуже доречними.

— Про що ти подумала? — раптом запитав він, помітивши мою усмішку.

Не встигла я відповісти, як він встав з-за столу і підійшов ближче.

— Як твоя рана? — запитав він, кладучи руку на живіт. Мимоволі я здригнулася, але не від несподіванки, а від того, що його рука була такою приємною. І я мимохіть торкнулася її.

— Вже краще, дякую, — підвела голову до нього. Вмить він нахилився і легенько торкнувся моїх губ. Я, не довго думаючи, обхопила його шию і відповіла на поцілунок. Притримуючи мене за талію, Макс цілував з якоюсь особливою ніжністю. Мені було водночас ніяково і приємно.

— Кларо, — раптом трохи відсторонився чоловік, але мені не хотілося слухати, тому я знову почала його цілувати. Такі теплі губи, такий чуттєвий поцілунок. Але щось наче не так. Не змогла пояснити, але ніби відчувала, що цей поцілунок до добра не доведе.

Макс уже почав знімати з мене халат і я хотіла його зупинити…

— Що тут відбувається? — раптом почули ми голос Еміля. Схоже, у нього були ключі від квартири Макса.

Швидко запахнувши халат назад, я відсторонилася від Макса. Але його сильні руки притягнули мене до себе.

— Емілю, — почав досить спокійно Макс. — При всій моїй повазі, ти б хоч подзвонив, а не вривався без дозволу.

— До вашого відома, — роздратовано протягнув той. — Я дзвонив і тобі, і їй, — він кивнув на мене. — Але ви, схоже, були надто захоплені одне одним, що навіть не зволили взяти слухавку.