Глава 8

— Привіт, — усміхнулася Кріс.

— Рада тебе знову бачити, — трохи навіть почервоніла Дара.

— А з вами я не знайомий, — подивився він на мою сестру. — Я Еміль.

— Чула про вас, — інтригуюче відповіла вона. — Полетта.

— Сподіваюся, тільки хороше, — підмигнув їй хлопець.

Ловелас фігів.

— Ладно, ми не за цим прийшли, — випалила я. — Давайте розслабимося.

Еміль сів біля мене та Кріс. Їй, звісно, ця увага лестила. Та і йому теж.

— Пропоную шоти, — раптом запропонувала Полетта. Це було не зовсім схоже на неї, адже останнім часом вона пила виключно легкі напої або й зовсім не пила. Ми замовили кожному по три шоти, крім Еміля — він пив колу і паралельно фліртував із Кріс.

— То до чого така пристрасть до шотів? — звернулася я до Полетти.

— Усі чоловіки козли, — випалила вона. А Дара, що сиділа поруч, обняла дівчину за плече.

— Не варто так усіх під одну гребінку, — встряв Еміль. І це каже людина, яка сміялася з того, що я вийшла в різних туфлях, а вчора погрожувала мені, що «щось там дізнається». Під дією алкоголю компанія Еміля стала мені ще нестерпнішою. Але не хотілося псувати настрій нікому.

— Коротше, той, що був у мене вчора, — почала сестра. — Виявляється, одружений, і хоч би слово сказав!

— Так ви з ним наче лише пару днів знайомі, — не відривалася від Еміля Кріс.

— Це не важливо, — випила черговий шот сестра. — Я не хотіла з ним чогось серйозного, звісно, але ж сказати можна було.

— То й засмучуватися немає сенсу, знайшла через кого побиватися, — намагалася я підтримати сестру.

— Емілю, а ти не одружений? — раптом запитала Кріс. Мене теж це питання чомусь зацікавило, і я уважно прислухалася.

— Ні, — променисто усміхнувся хлопець, а потім повернувся до мене. — Хіба що на роботі.

— Пробачте, — раптом підійшов офіціант і звернувся до мене. — Той молодий чоловік хотів запросити вас на танець.

Еміль різко вирвався з «пестощів» Кріс і розвернувся.

— Хто він? — випалив хлопець. Офіціант трохи перелякався.

— Я... я не знаю. Мене просто просили переказати.

— Скажіть йому, що я згодна, — люб'язно відповіла я. Ну а що? Розважатися ж мені можна.

До мене підійшов чоловік середніх років у дорогому піджаку і ввічливо запросив. Я встала з-за столу і дала йому руку.

— Будь обережною, — раптом сказав Еміль.

Я проігнорувала і пішла танцювати, відчуваючи на собі його пильний погляд.

— Вона тобі подобається? — раптом підколола його Полетта.

— З чого ти взяла? — не відриваючи погляду від танцю, запитав хлопець.

— Так пильно дивишся.

— Тут трохи інше, — сухо відповів він. — Клара любить увагу чоловіків, а саме цей чоловік мені аж надто не подобається.

— За весь час, що я її знаю, вона завжди могла за себе постояти, — запевнила Дара.

— А часто вона так із різними чоловіками знайомиться? — підступно запитав Еміль. Адже чим більше він про неї дізнається, тим більше зможе доповісти.

— У нас у родині прийнято розраховувати на власні сили, — усміхнулася Полетта. — Вона он навіть машину сама собі купила.

— Сама? — здивувався Еміль. — Цікаво.

Музика змінилася, і я з цим галантним чоловіком, що представився Марком, закружляла в танці.

— Ви мене здивували з першого погляду, — почав лестити він. Далі його компліменти йшли за стандартною схемою, а я лише усміхалася й зрідка щось відповідала. Мені трохи заважав цей пильний погляд Еміля. Навіть розслабитися не дає.

— Пан Андерссон певний час був у захваті від вас, — раптом сказав чоловік.

— Про що ви? — увімкнула я дурепу, а очима шукала Еміля. Але Марк різко розвернув мене спиною до столика.

— Де гроші? — зовсім змінився в обличчі він. — Я впевнений, що ти знаєш, де вони.

— Я не розумію, про що ви, — намагалася тримати себе в руках я.

— Тварюко, відповідай, де мільйон! — грізно прошипів чоловік і штовхнув мене в бік туалету.

Він зачинив за нами двері на ключ і підійшов впритул.

— Якщо не будеш говорити, буде боляче, — і приставив ніж до живота. Я нервово ковтнула слину, а руки зрадницьки затремтіли.

— Я справді не знаю, — намагалася бути впевненою я.

Але він не повірив і натиснув ножем сильніше. Тканина на сукні трохи тріснула, і тепер я відчувала холодне лезо у себе на шкірі.

— Не бреши, — випалив той, хто ще кілька хвилин тому був таким ввічливим. — Відповідай, де гроші!

Сльози покотилися самі собою. Його ніж був нещадним і врізався в мою шкіру.

— Ай... — скрикнула я. — Емі...

— Закрий рот! — швидко зреагував чоловік і затулив мені рот рукою. — Якщо не хочеш по-хорошому... — пригрозив він і ще сильніше втиснув ніж.

Я відчула, як у ділянці живота пішла кров, і різкий біль охопив усе тіло. Але він не зупинився і почав повертати ніж. Я вже щосили плакала — від страху й від болю. Ноги підкошувалися, в очах темніло. Раптом у двері хтось почав гучно стукати, а за мить вони й зовсім вилетіли.