Глава 1

«Пограбування століття» — саме так Веслі охрестив нашу операцію. Невисокий хлопець із темним волоссям і гострими, як лезо, вилицями, він був справжнім «мозком» нашої банди. А от Алекс, його повна протилежність і за сумісництвом найкращий друг, мав куди прозаїчніші погляди. Цей блакитноокий красень із рельєфними м’язами та світлою чуприною наполягав на назві «Тиримо бабло».

Мені ж, щиро кажучи, було начхати. Я вплуталася в це лайно лише через кредит на машину. Мене тупо розвели: замість десяти тисяч доларів я тепер винна вдвічі більше. Колектори тероризують так, що дихати нічим. 

Ах, так, про мене. Мені двадцять три. Середній зріст, каштанове, кучеряве волосся трохи нижче плечей, виразні очі та фігура, яка змушує чоловіків обертатися. І я, повірте, вмію цим користуватися без зайвих докорів сумління.

Моє завдання? Окрутити одного дуже багатого й впливового чоловіка. Спочатку я влаштувалася в його фірму, а далі роман закрутився сам собою. Хоч цей Андерссон абсолютно не в моєму смаку, але чого не зробиш заради грошей і безпеки рідних. До речі, я не бачила їх уже місяць, лише з сестрою іноді перетиналася.

— Кларо, ти де літаєш? — голос Веслі різко вирвав мене з думок.

— Ніде, — фиркнула я. Стосунки у нас були натягнуті, хоча в минулому нас і пов’язувало ліжко.

— Веслі каже, що завтра можна починати операцію «Тиримо бабло», — усміхнувся Алекс. На відміну від свого похмурого друга, він завжди випромінював дружелюбність.

— Хлопці, у мене якесь погане передчуття, — зізналася я, і на душі стало тоскно.

— Погане передчуття? Ти серйозно, Кларо? — скипів Веслі. — Зараз ідеальний момент! Ти вже стала для Андерссона «особистою грілкою»...

— Слідкуй за язиком! — перебила я, відчуваючи, як закипає гнів.

— Кларо, зараз і справді найкращий час, — м’яко підтримав друга Алекс.

— Як знаєте. Я вас попередила, — кинула я. Свою частину роботи я виконала: закохала його в себе і проводила з ним максимум часу. — Завтра я йду з Андерссоном на якусь вечірку, повернемося десь близько півночі.

— Прекрасно, — охолов Веслі. — Тоді завтра і почнемо.

Спершу наші вилазки проходили непоміченими. Це було навіть азартно. Веслі справжній комп’ютерний геній, він клацав системи безпеки як горішки. Тим паче, Андерссон сам розповів мені всі тонкощі захисту свого дому. Алекс був нашою «силою» на ньому трималася нейтралізація охорони. Щовечора, коли господар покидав маєток, хлопці пробиралися всередину й виносили невеликі суми. По тисячі доларів на кожного за раз. Завдяки цьому я вже виплатила половину кредиту.

— Пропоную піти ва-банк, — хитро примружився Веслі одного вечора.

— Що ти маєш на увазі? — тривожно запитав Алекс.

— Мільйон доларів.

— Ти з'їхав з глузду! — випалила я. — Кілька тисяч — це дрібниці, але мільйон він точно помітить!

— Від тебе вимагається лише затримати його якомога довше, — закотив очі Веслі.

— А якщо я не зможу?! — мої нерви були на межі. Прокляла той день, коли в це вплуталася.

Я мимоволі згадала, як усе починалося. Одного чудового ранку я йшла на роботу і випадково зустріла друзів дитинства, Веслі й Алекса. Ми не бачилися з випускного! Моя робота якраз була неподалік від їхнього будинку. Вони запропонували випити кави, згадати минуле... Як ми ховалися від батьків, коли ті знаходили в нас пачки сигарет, як гуляли до світанку.

Потім розмови стали серйознішими. Вони розповіли, чим заробляють на життя. Веслі хвалився, що може зламати будь-який цифровий замок. Згодом мова зайшла про «гіпотетичне» пограбування, і в один момент вони запропонували мені реальну справу. Оскільки мій кредит ріс як на дріжджах, я погодилися. Хоч і це було не одразу, але вони мене переконали.   

Але зараз, коли ставки зросли до мільйона, я зрозуміла: зворотного шляху немає.

— Ох, як ти заспівала, — підійшов ближче Веслі, безцеремонно повертаючи мене в реальність.

— Веслі, це справді ризиковано, — підтримав мене Алекс.

Але хлопець його не слухав, його погляд буквально впився в мене.

— Тоді я здам тебе з потрохами! — раптом випалив він.

— Ей! — штовхнув його Алекс. — Ти що, зовсім з глузду з’їхав?

У цей момент я зрозуміла, що з Веслі треба бути куди обережнішою. І з ним самим, і з грошима, які витрачаю. Звісно, всі вони йшли на машину та допомогу мамі. Але кожну суму я виплачувала від іншого імені. Я могла б попросити Андерссона закрити весь борг за авто, але він був надто вже скупим і навіть подарунки робив рідко. Один раз спідня білизна, другий сукня. Та й не хотілося особливо залежати від чоловіка. Мене з дитинства вчили: розраховуй на власні сили. Так я і роблю.

— Думаю, ти розумна дівчинка і зробиш усе як треба, — знову з усмішкою промовив Веслі.

— Якщо вийде, це буде останній раз, і я не жартую. Більше ви мене не побачите, — відрізала я і попрямувала до своєї машини. Довго залишатися у них я не могла, щоб не викликати підозр.

Але мене наздогнав Алекс.

— Ти не злись на нього, — підійшов він до авто.

— Я знала, у що вплутуюся і з ким, але можна ж бодай краплю порядності від нього дочекатися? — фиркнула я.

— Він не завжди був таким, ти ж знаєш, що на нього впливає, — підійшов ближче Алекс. Я чудово зрозуміла, що він про заборонені речовини. Веслі добряче ними захоплювався, і хоч каже, що залежності вже немає, Алекс часто розповідає, як той зникає з незрозумілими компаніями.

— Я їду через пару днів, Алексе, з мене досить. Я навіть квиток уже купила.

— То ти справді не жартувала щодо цього...

— Ні. Але буду сумувати за тобою, — я обійняла хлопця. Алекс був хорошим і милим, і тут я навіть не збрехала.