Без перешкод.

Не пам'ятаю, коли я себе усвідомив і тим більше не знаю, що до цього призвело. Але з того моменту я завжди стояв, вірніше сидів у вітрині брендового магазину на останній моделі байка в оточенні п'яти красунь, що так і льнуть до мене. Я й сам був красень. Останнє слово роботехніки нового покоління, МІК – 549 зовні повна ідентичність людини.
Красуні, що притискалися до мене, не цікавили. Я завжди чекав на Неї. Вона завжди довго затримувалася біля вітрини, із захопленням розглядала мене і заворожено дивилася в мої очі. Завжди з посмішкою, завжди весела та задоволена, що не скажеш про її хлопця. У того завжди був такий вираз начебто він вживає виключно лимони. Він навіть байк, що дуже йому подобався розглядав з виразом пересиченості на обличчі.
- Лу - ось і зараз він скривився як столітній дід, якому вже нічого не цікаво - скільки вже можна? Ідемо давай, там у булочній нові пончики виставили. Адже не встигнемо. Ти цю залізяку знаєш уже вздовж і впоперек, кожну його тріщинку.
- Сам ти залізяка – відмахувалась Лу – Ічик, невже ти не бачиш? Він живий. Подивись у його очі, вони живі.

- За такі гроші він яким по-твоєму має бути? Нам із тобою на нього і за все життя не заробити. І взагалі, навіщо він тобі? У тебе є я.
- А мені його шкода - пожурилася моя прекрасна Лу - купить його якась, типу моєї господині мадам Гриневич, включить, використає за вкладеною програмою, вимкне і в шафу засуне, геть з очей.
- Він саме для цього і створений - гидливо скривився Ічик, ось так і з'їздив би йому по фізіономії - що з ним ще робити?

- Просто обійняти, потріпати його волосся - мрійливо зітхнула Лу - або просто притулившись один до одного дивитись на зірки.
- Ось ще - буркоче Ічик - він цього не зрозуміє. І взагалі що там дивитись на ті зірки? Яка може бути від цього насолода? Я до речі новий матрац купив, йдемо швидше, я тобі покажу що таке справжнє задоволення.

- Злий ти і не романтичний – зітхнула Лу – адже він все відчуває і розуміє і йому боляче, а зробити нічого не може. Це видно по очах.
- Ну ти і фантазерка - Ічик підхопив дівчину, що упиралась на руки і забрав від моєї вітрини.
Мають рацію обидва, мені дійсно боляче, що не я несу Лу на своїх руках і Ічик правий, включать мене і я навіть тоді не зможу сказати, як я мрію про неї, виконаю програму і нічого зайвого.
Не знаю, що трапилося, але одного ранку мене, моїх красунь і навіть мій байк знесли на «цвинтар» роботів для утилізації. Ось і все, тут мені мою Лу вже ніколи не побачити.
- Ти божевільна - пролунав десь за моєю спиною знайомий голос Ічика - ти розумієш, що твориш?

- Та гаразд тобі – дзвінкий голос Лу – впевнена його сюди привезли. Я тільки доторкнуся до нього і все.

- А якщо він нападе на тебе? – не заспокоюювався цей гад.

- З якого дива? - Заперечила Лу - я ж його включати не буду.
- Хто знає цих роботів, геть з глузду з'їхали – переляканий голос Ічика – стільки жертв уже.

- Які жертви? - З роздратуванням відповіла Лу - ніхто ще не постраждав, від того що йому правду в обличчя говорять.

- Так, звичайно - обурився Ічик - в новинах показували твою мадам Гриневич вся порізана, в крові.
- Тю, знайшов кого слухати - обурилася Лу - моя господиня боїться зайве слово сказати своєму чоловікові і купила цього робота. Включить його, поносить на чому світ стоїть, останніми словами називає, а потім давай ляпаси хльостати, ногами штурхати. Таке навіть святі угодники не витримають. Ось і робот теж невитримав. Знаєш, що він сказав?
- У такої суки незрозуміло як взагалі чоловік є і не втік - вона як заверещить, відстрибнула, а там стіл скляний, вона його дупою і рознесла в щент.
- О, ось він - повний захоплення голос моєї Лу.

І просто перед моїми очима з'явилася вона й так близько, близько. Я потонув у вирі її синіх очей. А в грудях там, де у людей серце все стислося і затріпотіло. Хоча, чому там стискатися, одні дроти та мікросхеми. Але я відчув це саме так.
- Ось дивися - обурилася Лу - я ж казала, він живий. Невже не бачиш?

Вона ніжно погладила мене по грудях. О як не виносимо не мати можливості  доторкнутись до неї, просто погладити її по щоці.

- Все Лу - знову почав буркотити Ічик - побачила його? Все йдемо, а то раптом якийсь божевільний робот тут ходить.
- Люди стільки століть чекали на війну з роботами, що за першого ж збою програми почали тотальне знищення останніх. – обурилася Лу – а може, війни не буде? Може роботи просто хочуть нормального людського ставлення.
- Лу - заперечив Ічик - навіть не надумай таке озвучувати в слух. Тебе в психлікарню сховають. Це ж ро - бо - ти. І взагалі, я здається чую, як сюди йде сторож, нам влетить.

- Пробач принц моєї мрії - потріпала моє волосся Лу - ой вони такі шовкові.

- Не йди прошу – хотілося закричати мені та взяти її за руку.
Ось вона з жалем подивилася на мене востаннє і попрямувала до Ічик. Її рука ковзнула повз мою.

- Ой - зрадовано заволала Лу - я ж казала він живий. Він узяв мене за руку і не хоче відпускати.

- Припини, зараз же - істерично закричав Ічик - ти, що його включила?

- Ні, звичайно – обурилася Лу – я навіть не знаю де тут вмикач.
Дівчина підняла очі від моєї руки, що тримала її за зап'ястя і злякано подивилася мені в очі, різко зробивши крок назад.

Я й сам злякався. Як мені вдалося взяти її за руку та ще повернути голову.

- Тримайся Лу, я зараз - закричав Ічик і я почув його кроки, що дуже швидко віддалялися. - Я покличу допомогу.
- Пробач – винно опустила очі Лу і зробила крок уперед – це було так несподівано, що я мимоволі злякалася. Я не хотіла тебе образити.

Я запанікував. Як? Ось як я зумів рухатись? Я так хотів цього і в мене вийшло. Як зробити крок? Як обійняти її і сказати, що я завжди чекав на неї з нетерпінням.
Так ми й стояли мовчки, вона не намагалася вивільнитись, а я намагався зрушити хоч на міліметр.