- Ну, що ж, сьогодні наша перша зустріч з вами, пані... Ох, вибачте, нагадайте як вас звати. - Чоловік близько двадцяти семи років, ввічливо посміхнувся.
- Мене звати Кан Сі А.
- О, справді. Пані Кан Сі А... Скажіть, ви щось пам'ятаєте? Можливо, щось, що сталося до тієї аварії?
- Я... дещо я справді згадала, але це... воно все здається надто неправдоподібним...
Чоловік лише зацікавлено дивився на дівчину, яка зараз виглядала такою невпевненою, постійно стягувала рукава своєї кофти і зминала їх у руках.
- Чи пам'ятаєте ви саму аварію? - Він поглянув прямо їй в очі, але крім страху і хвилювання не побачив нічого.
- Зовсім ні. Нічого не пам'ятаю... А коли сталася ця аварія?
- Шість років тому.
- Скільки?! - Тепер на обличчі застиг жах. - Шість років?! Але як це можливо? Який зараз рік?
- 2018. Ви потрапили у аварію у 2012 році. Це сталося 28 грудня о 21:34. Машина їхала по дорозі і на світлофорі в неї втаранилась вантажівка. Оскльки був гололід, водій не впорався з керуванням і це призвело до того, що сталось те, що сталось.
- Але я б мала пам'ятати хоч щось... - розчаровано сказала дівчина. - Хоча б щось...
- На місці аварії було виявлено троє постраждалих. Перша - ви, дівчина 18 років, з тяжкою травмою голови, переломами кількох ребер і руки. Справді, ви були у жахливому стані, вас ледве вдалося врятувати. Травми були настільки жахливими, що ви впали в кому, добре хоча б те, що вдалося підтримувати ваш організм у стабільному стані. Другий - водій тієї вантажівки, йому пощастило більше. В нього був вивих руки і невеликий струс мозку. А третій - ... можливо ви скажете хто це був?
- Я? Звідки мені про це знати? Невже, цей постраждилий їхав зі мною у машині?
- Саме так.
- Тоді хто він?
Чоловік нічого не відповів, а поставив наступне питання:
- Ви казали, що ви дещо згадали, але це здається вам нереальним... То, що саме ви згадали?
- Я... - наразі дівчина виглядала розгубленою, було важко зібрати всі свої думки докупи. - Я бачила одного чоловіка, бачила якісь сцени з його життя і з мого, таке відчуття, що ми з ним були близькі...
- Як він виглядав? - Здається його взагалі не здивувало те, про що вона говорила.
- Я не могла розгледіти його обличчя, воно завжди було розмите, нечітке...
- Щось ще?
- Так. Є ще дещо... Я пам'ятаю море... Я наче відчувала всі запахи і смаки... Лікарю, це реально? Невже я могла все це відчувати, поки знаходилася в комі?
- Можливо й так, продовжуйте.
- Ще я бачила дівчинку, звичайну маленьку дівчинку... Після того, як я її побачила, дізналася як мене звати.
- Кан Сі А. - майже самими губами проказав чоловік.
- Правда...Але там було ще одне ім'я. Лі Хьон.
- Хто це? - зацікавлено запитав він.
- Не знаю... Справді не знаю... Як не намагалася згадати, все марно... Я бачила його, але обличчя не пам'ятаю, чула його голос, але він зник з моєї пам'яті, залишивши після себе порожнечу. Лікарю, скажіть, можливо ви знаєте щось про мене? Можливо, вам щось відомо?
- Нагадайте, будь ласка, як вас звати? - абсолютно спокійним голосом сказав він.
Його запитання здалося трохи дивним, але дівчина повторила знову:
- Кан Сі А...
- А якщо я скажу, що людини з таким ім'ям не існує?
- Що? Що це означає? Як мене може не існувати? Я ж зараз прямо перед вами і я справжня!
- Я не сказав, що Ви вигадані, я сказав, що Ваше ім'я не справжнє. Після отриманих вами травм, ваш організм перебував у шоковому стані, ви впали в кому, але на цьому все не закінчилося. Ваша свідомість замаскувала деякі події і спогади з вашого життя у якихось датах чи іменах... Так, ви думали, що вас звати Кан Сі А. Насправді ж, ваше справжнє ім'я Чон Да Хва.
- Тоді звідки взялася ця Кан Сі А? Чому саме це ім'я?
- Ви народилися і виросли в провінції Канвондо, тому і прізвище, яке ви згадали, було пов'язане саме з цим.
- Кан...
- Ви казали, що пам'ятаєте море, так от, Сі А, схоже на англійський варіант цього слова.
- Значить, моє припущення було правильним... Але, Лі Хьон... Хто ж він такий?
- І справді, він здається досить неординарною людиною...
- Саме так мені і здалося.
- Він - реальний. Якраз цей чоловік залишився у вашій свідомості, не змінивши свого імені, значить, ви і справді були близькі.
- Якщо ви кажете, що він реальний, то можливо, знаєте його?
В кімнаті повисла тиша, така гнітюча, вона давила на мозок настільки, що неможливо було всидіти на місці.
- Подивіться уважніше, можливо той, кого ви шукаєте, ближче, ніж ви можете собі уявити.
Її очі з нерозумінням дивились на нього, а потім погляд почав швидко переміщатися, по речам, що знаходилися в цій невеликій кімнаті, а потім зупинилися на маленькому значку, на білосніжній сорочці лікаря. Вона не могла відірвати свій погляд від цієї речі, було важко взагалі зробити що-небудь, навіть поворухнутися.
- Це Ти?