Твоя посмішка відіб'ється черговим швом на моєму серці.

"Полуниці, вишні і поцілунок ангела весною,

  Моє літнє вино дійсно зроблено з усього цього."

Nancy Sinatra "Summer Wine"

Пам'ятаєш ці рядки? Наша з тобою пісня. Ми вперше почули її на березі моря. 

Того літнього, спекотного вечора ми прогулювалися вздовж берегу, хвилі з силою розбивалися об важке каміння і, бризки води долітали прямо до наших облич. 
Тоді ми зупинилися у якомусь кафе, там майже не було відвідувачів, а нам там  дуже сподобалося. Ти ніколи не любив надто шумні місця, ніколи не ходили ми гуляти туди, де було велике скупчення народу. Та ми і взагалі рідко коли виходили гуляти. То був один із тих рідких випадків, коли ми справді вибралися в люди, хоча людей, по суті, і не було.

Так от, в тому кафе, із дивною назвою, яку я справді вже не пригадаю, стояв старий програвач. У самому кутку залу, накритий в'язаною скатертиною, з'явилося відчуття, що йому вже більше, ніж 100 років.

Як не дивно, пісню замовив саме ти. Попросив щось спокійне і легке, але в той же час таке, що могло б перевернути твоє внутрішнє "Я" на сто вісімдесят градусів. Миловидна жінка, років шістдесяти, посміхнулася на твоє прохання і вже через декілька хвилин на все кафе залунала ця пісня.

Я і справді була здивована, а ти наче змінився. Риси твого обличчя стали наче м'якшими, мені навіть здалося, що я помітила легку посмішку на твоїх устах. Тобі справді сподобалося. Ти виглядав таким спокійним, що я готова була вічність слухати цю пісню, аби лише в твоїх очах не згасала та іскорка, що загорілася в ту мить, як ти почув перші рядки.

Правду говорять, що коли ти нещасний, то починаєш розуміти текст пісні. В той вечір ми обоє повністю зрозуміли ті слова.

Чи означає це, що ми обоє були нещасні? І чи означає це, що ми самі зробили себе такими?