Без облич
Я знаю, що ми знайомі, але хто ти такий?
Гадаєш, ти один, хто відчуває себе повною нікчемою? Думаєш, ти один, хто ненавидить себе? Кажеш - ти монстр?
Знаєш, в дечому ти правий. Певною мірою, десь там, глибоко в душі, я і справді ненавиджу тебе.
Або ж, намагаюся.
Важчим за зневіру може бути сліпа ненависть. Знаєш, чому сліпа? Бо як би сильно я тебе ненавиділа, кохаю.
Ти знову правий. Я вбиваю себе. Питаєш, чому я терплю? А чому ти проганяєш мене? Хіба я зробила щось погане? Хочеш захистити? Від кого? Від себе? Такий захист мені не потрібний. Можливо тому, що все навпаки. Можливо тому, що це я маю захистити тебе.
Не знаю, що є дивним для тебе, а для мене те, що я досі не знаю тебе.
Хіба це можливо, бачити тебе кожен день, кожну ніч, але не знати, хто ти такий.
Кажуть, у снах ми бачимо обличчя тільки тих людей, котрих хоч раз бачили у реальному житті. То, хто ж ти? Де я могла тебе бачити? І чому пам'ять так підводить мене?
#4951 в Різне
#4762 в Сучасна проза
Відредаговано: 07.07.2018
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
