Без облич

Ти залишилась ангелом, навіть, коли я обламав твої крила.

Мене не покидає відчуття того, що ми помінялися місцями. Здається, це почалось давно.

Я знову прокинувся від кошмарного сну. Але сьогодні я не дивився як вбивають тебе, не відчував твого болю, твоєї зневіри. Сьогодні вбивали мене. Жахливі примари роздирали мене на шматки. Здавалось, наче вони намагалися щось знайти. Скарб? Цікаво, який? 

Я знаю, що вони шукали. Душу.  Але, хіба можна знайти те, чого немає? 

Я давно віддав її, позбувся, як чогось непотрібного. Зробив це ще тоді, коли ти вперше прийшла до мене. Чи правильно я зробив?

Твій погляд того, першого разу, наповнений докором. Мені навіть стало соромно.

Тепер я не бачу тебе у своїх жахах. Тепер ти з'являєшся під ранок. Я прокидаюся від чергового жаху, кричу як навіжений, не в силах чинити опір тим самим примарам.

Раптом моє вікно відчинилося, наче його хтось із силою штовхнув. Я нікого не бачив, але ліжко прогнулося під чиєюсь вагою. Щось торкнулося моєї голови. Неначе мама, що заспокоює своє дитя, ти заспокоювала мене.

Тобі вдалося врятувати мене цього разу.

І як абсурдно це б не звучало - Моє жахіття стало моїм порятунком.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше